Під час перемір’я, що встановилося на Донбасі, загострилося питання торгових відносин з окупованими територіями. Торгівля йшла і під час активних військових дій, але по-перше, стримувалась боями, по-друге – громадськості, добровольцям та військовим було не до того. Сьогодні ж, коли на частині окупованих територій почали налагоджувати мирне життя, з настанням зими виявилась нестача вугілля, а у добровольців з’явився час та натхнення, торгівля з окупованими територіями стала одною з найбільш обговорюваних тем.

Розповсюджена точка зору – до відновлення українського контролю над цими районами їх треба заблокувати і припинити будь-яке постачання туди і звідти товарів та грошей. Бо якщо ми туди щось продаємо, то «годуємо окупантів», а якщо купуємо, то «фінансуємо окупантів».

Ця думка дуже приваблива і здається очевидною. Але є питання, які не  дають з нею погодитись – наскільки це реально і наскільки це корисно. І коли відходиш від першого емоційно приємного судження і починаєш замислюватись, картина стає не такою простою.

Є неприпустимі речі. Не можна визнавати окупаційну адміністрацію, її розпорядчі акти, не можна домовлятись з нею про режими торгівлі. Але приватним особам чому не торгувати між собою? Чи українським підприємцям, в яких залишились активи на окупованих територіях – чому не використовувати їх? Їм доведеться мати справу з окупаційною адміністрацією чи порушувати їх розпорядження? Але це буде приватною справою конкретного підприємця.

Торгівлю нікому і ніколи не вдавалося заборонити.

Навіть самим жорстоким диктаторам. А ті диктатори, що були розумнішими, і не намагались.

Людство торгує стільки, скільки живе. Торгівля – основний спосіб існування людей. Ми нещодавно жили в країні, яка декларувала заміну торгівлі прямим розподілом. Нічого з цього не вийшло. В СРСР торгували і в часи «військового комунізму»,  прямого розподілу на початку 1930-х, і в часи дозволу державної та кооперативної торгівлі. «Чорний ринок» існував весь цей час, тільки масштаби змінювались. Ще один експеримент заборони торгівлі пройшов на Кубі. Журналісти, що там були розповідають те саме, що й про СРСР часів застою: в магазинах нічого немає, у людей в холодильниках все є.

Торгівлю не можна заборонити, як не можна заборонити сніг чи дощ. Торгівля так само природна для людини, як їсти чи спати. Боротися з природними явищами безглуздо, один збиток. Явище не побореш, людей проти себе налаштуєш.

Одна сторона – живуть люди в зоні АТО. Роботи немає (на українській стороні, як розповідають, теж немає). Жити треба. Люди звикли їздити до райцентру купувати – продавати, шукати заробіток, тепер села й райцентр по різні боки фронту. Там живе родич чи друг, партнер. Люди шукають можливостей вижити, заробити. Там щось можна купити, тут цього немає, але тут інше за безцінок продається – звісно вони будуть цим користуватись. Скільки не будуйте кордонів та блокпостів, на них також живі люди, завжди знайдеться той, хто пропустить за гроші. Та й військові та добровольці в більшості не місцеві, всіх доріг не знають.

Інший бік питання – у Вас на окупованій території залишились рідні, які не можуть виїхати. Ви будете намагатись їм допомогти?  Будете при всьому своєму патріотизмі.

Ще одна сторона – бізнес. Багато хто все втратив чи зміг вивести свої активи. Але не всі. Якщо в людини щось залишилося на окупованих територіях, а вивезти не може, чи буде він намагатись продовжити бізнес там? Буде. Домовиться з новою владою чи з якимись загонами – там їх багато і не всі підкоряються субординації. Але за гроші можуть допомогти захистити бізнес. Чи буде така людина намагатись торгувати з визволеними районами? Звісно буде. Можливостей для пошуку та «стимулювання» нечесних командирів на блокпостах в нього чимало.

Ні, можна посилювати контроль, ставити контролерів над контролерами, когось чи щось зловити та показувати по ТВ. Так в радянські часи садили директора магазину, писали про це в газетах та показували по телевізору. А нелегальна торгівля тільки квітла.

Сьогоднішню війну на Донбасі часто порівнюють з війною 1941-45рр. І питають «чи можете Ви уявити торгівлю з Німеччиною в 1942-му? Чи перемовини Сталіна з Гітлером? Чи торгівлю окупованих територій з визволеними у ті часи»?

Так, в нашій історичній пам’яті збереглася саме та війна. Але більшість війн у світі геть інші. І сьогоднішня війна на Донбасі теж інша.

Наприклад Індія з Пакистаном конфліктують з самого дня своєї незалежності від Великобританії, вже більше 60 років. Біло кілька гарячих збройних конфліктів з танковими та авіаційними боями, збройні сутички на кордоні у Кашмірі відбуваються постійно і зараз. А країни торгують і їх лідери зустрічаються, ведуть перемовини. Причому, як стверджують фахівці, контрабандна торгівля у 10 разів більше офіційної, яку стримують складні відносини. Контрабанду нічого не стримує.

Ізраїль конфліктує з арабськими країнами так само з дня свого народження. Було кілька гарячих конфліктів, сутички, теракти, обстріли йдуть постійно. А лідери зустрічаються, щось підписують, країни торгують. Для тих самих палестинців робота в Ізраїлі – головний засіб заробітку, Ізраїль постачає на палестинські території енергоресурси та виплачує соціальні гроші колишнім працівникам. Але крім офіційних відносин є нелегальна зайнятість і контрабанда. І війна для неї не перешкода.

Тобто, викоренити торгівлю з окупованими територіями нереально. А от чи корисно?

Ні, жодної користі від боротьби з торгівлею немає.

Чи дійсно постачання продуктів на окуповані території, або вивіз звідти допомагає терористам  чинити опір Україні?

На сьогодні зрозуміло, що цей спротив визначається не внутришньодонецькими факторами, а позицією Москви. Якщо на початку використовувалися місцеві запаси, то сьогодні вони здебільшого вичерпані. Постачання зброї, амуніції, продовольства для війська (в усякому разі до його дисциплінованої та боєздатної частини) відбувається с Росії. Продовжувати війну чи ні, визначається не покупцями «Бруснички», не пенсіонерами чи шахтарями. І навіть не підприємцями регіону, навіть не олігархами. Вони впливали на ситуацію на початку, але сьогодні це вирішує московське керівництво. Так, у березні-квітні ці люди могли все припинити. Але сьогодні їх вже ніхто не питає. Жодного впливу приватна торгівля на це рішення не може мати.

І, головне, торгівля -  це не подарунок. Вільна торгівля збагачує обидві сторони, прив’язує їх один до одного.

Сьогодні Україна потерпає від нестачі електрики. Окрім громадян, страждає виробництво, зупиняється промисловість, зменшується імпорт, країні не вистачає валюти під її потреби. Війна потребує грошей. Звідки їх взяти, коли в бюджеті дефіцит, а виробництво простоює?

На Луганщині на шахтах Ахмєтова є вугілля. Кому буде погано, якщо він вивезе його на свої ж ТЕЦ в Україні і проблема електрики вирішиться? Йому доведеться домовлятись з лідерами сепаратистів? Та це буде його проблема. В України буде вугілля. Чи когось турбує корупція в ДНР/ЛНР? Навіть коли гроші за вугілля той самий Ахмєтов витратить на постачання своєї мережи в Донецьку, кому від цього буде погано? Вони там побачать макарони в «Бруснічці» і продовжать спротив, а без них вже хотіли здаватись?

Кому заважає, якщо метал Єнакієве буде експортований через Маріуполь? Адже валюта за нього поступить в українські банки і, як мінімум, 75% її буде продана на українському міжбанківському валютному ринку, зміцнюючи курс гривні.

Чи може є побоювання, що отримавши хабар за дозвіл на вивіз продукції якийсь польовий командир купить ще зброї? Але практика показує, що корупція руйнує військові та політичні структури сепаратистів не гірше військових дій. Один командир отримав хабар, інші ні, вони проти, виникає внутрішній конфлікт.

В чому сила, брат?

Сила України в цьому конфлікті в тому, що вона представляє бік цивілізації у боротьбі проти дикунства, варварства. Якщо варвари руйнують відбирають і з того живуть, то цивілізація створює, будує, покращує.

Торгівля руйнує варварство та створює цивілізацію. Основний шлях налагодження ситуації на Донбасі – це будівництво, налагодження життя. На визволених територіях мають бути створені цивілізовані умови для бізнесу – захист, найменше регулювання, мінімум бюрократичних процедур. Між іншим, міжнародні агенції виділили чимало коштів на відбудову Донбасу цікаво дізнатись, на що вони витрачені? Бо на них можна було б створювати інфраструктуру, будувати житло започатковувати культурні заклади. Вивозити з окупованих територій на звільнені заклади культури, науки, промисловість, створювати умови для життя їх працівникам.

Треба зробити відчутною різницю між Україною та окупованими територіями. І торгівля – необхідна складова цього процесу. Вона необхідна і для будівництва, і для демонстрації результату мешканцям територій.

Звісно, торгівлю з окупованими територіями треба зробити легальною. Це з того боку це може бути контрабанда та корупція. З боку України все ж можна зробити культурно. Власник активів по той бік кордону має зареєструватись на території, контрольованою українською владою, мати рахунок в українському банку. Ввіз та вивіз має реєструватись українськими митниками та відображатись у фінансовій звітності. Митний контроль встановить відповідність змісту вантажу документам. Нехай військові та добровольці також контролюють. Але не заважають нормальній людській діяльності.

Це тільки зміцнить Україну економічно та збільшить привабливість її для місцевого населення, зробить наочною різницю між країною, що йде до Європи та люмпенським шабашем ...

В.Рапопорт Публікація сайтк Тексти