10 листопада ВР в чергове пролонгувала дію мораторію на купівлю та продаж землі сільськогосподарського призначення. Країна котрий раз прослухала істеричні спічі борців за щастя народне, які таким чином захищали простий народ від хижих олігархів, а нашу рідну землю від пограбування. Ця історія повторюється вже більше 10 років. У 2000р. був прийнятий Земельний кодекс, за яким вся земля сільськогосподарського призначення була поділена між сільськими мешканцями у власність. Тільки продавати вони її не могли – на продаж наклали мораторій до того часу доки вся земля не буде виділена її власникам у натурі. З 2002р. цей мораторій подовжують кожен рік, хоча землю давно всім бажаючим виділили. Люди користуються нею самі, або здають у оренду, але не можуть продати.

Чому? Тут є 2 відповіді.

Відповідь перша – бо є впливові сили, яким невигідна можливість продажу землі її власниками і вони таку можливість блокують. Але ж вони не кажуть – ми прибутків своїх позбудемось, тому не можна продавати. Ні, вони запозичують слова у інших, цілком щирих людей, які з ідеологічних мотивів не хочуть продажу землі.

Відповідь друга – у мільйонів людей збереглися радянські (патріархальні) забобони, за якими землю продавати не можна. І ці люди запозичили слова та ідеї корисливим діячам, що втратять (або думають, що втратять) від можливості продажу землі.

Що то за забобони. Один з них формулюють так: «Тільки матір рідну можна було порівняти в відчуттях з рідною землею. Вираз "земля-матінка" і був у всі часи для наших предків найсвятішим. Адже земля – це одночасно означало "життя".» Деякі так і питають «Ви ж не будете торгувати матір’ю» анітрохи не засмучуючись тим, що землею торгують багато сторіч досить цивілізовані народи, в яких не прийнято торгувати батьками. І сенсу в цьому порівнянні жодного, одні емоції. Так можна і хлібом не торгувати, і рідним домом і багато чим ще.

Це патріархальний забобон з тих ще часів, коли природний ресурс, а не додана вартість була основою багатства і самого  життя людини. В ті часи володіти та торгувати землею могли лише панівні прошарки, а для виживання простих людей землю надавали громаді, що розподіляла її серед селян. В країнах, що раніше прийшли до сучасної цивілізації, ці забобони давно забуті. Адже ця цивілізація якраз і почалася з того, що володіти землею, у т.ч. і купляти-продавати стало можна всім охочим та здатним. Володів землею той, хто здатен отримати з одиниці площі більше прибутку, а значить, і сплатити за неї більшу ціну. Там же, де залишилися станові привілеї, земля залишалася у сільських громад та представників пануючих класів, селяни мріяли забрати землю у поміщиків та віддати громадам для розподілу. Там немає культури приватної власності і у мізках людей живуть народницькі міфи.

І український селянин, якого ми знаємо з літератури, був власником. На більшій частині території сучасної України (на півночі та сході) землі належали власникам, а не громадам. Вже на момент реформи 1861р. ¾ селянських господарств України вели одноосібне господарство і самі відповідали за свої податки. Половина тих, хто залишився, стали приватними власниками за часів столипіньскої реформи. На відміну від них російські селяни саботували реформу (лише 26% російських селян стали власниками за часи її проведення, інші залишилися у громаді). Цей забобон про неможливість володіти землею (а значить і продавати) прийшов до нас від радянської влади, це наслідок Голодомору та колгоспної системи, в Україні його раніше не було.

І, найголовніше, цей забобон ніяк не пов’язаний з реальністю, в якій земля під будівлями (у т.ч. присадибні ділянки), промисловими, торговими об’єктами давно легально продається та купується. Мораторій стосується лише тієї землі, що використовується для товарного сільгоспвиробництва. Чому одну землю продавати можна, а іншу ні, жоден співець «землі-матінки» не пояснює.

Другий забобон всім знайомий «олігархи все скуплять, вони вигонять селян з їх домівок». Так само як і перший, він суто ідеологічний, ніяк не пов’язаний з дійсністю. Саме тому, що домівки та присадибні ділянки давно купуються та продаються. Ця процедура дуже складна, потребує багато місяців майже щоденно їздити до районного та обласного центру, вистоювати у чергах, здавати папери та чекати оформлення. Там, де у операції приймають участь прості люди, вони часто не займаються всім цим, а пишуть розписку та платять гроші, нічого не оформляючи. За час, що минув, на деяких ділянках змінилося вже 2-3 власника – і все без оформлення.  Всі вони володіли ділянками часто в десятки соток без жодних прав. Для підступного олігарха – рай. Але жоден не спокусився.  А всі відомі історії з захопленням землі стосуються ділянок поруч з містом, або якимось привабливим об’єктом. Трохи подалі – багато земель просто кинутих та занедбаних.

Мені завжди були цікаві люди, які знають, як зробити капость олігарху, хоча більшість з них не заробили собі на звичайну квартиру. Насправді, ті, хто хотів і міг, накопичили сотні тисяч га землі. І хоча вони їх орендують, але розпоряджаються як хочуть. Мораторій полегшує їм розпорядження землею, бо коли немає легального ринку то немає справедливої ціни і легше отримати землю для тих, хто має адміністративний ресурс та оминає закон. І олігархи отримали стільки землі, скільки вважали за необхідне, а не отримали більше зовсім не тому, що їм заважав Мораторій. Захочуть отримати більше - Мораторій їм не заважатиме і в подальшому.

Люди давно купують квартири, будинки і жоден олігарх не скуповує їх, не відбирає у власників, не примушує орендувати своє житло. Все було дозволене на початку 1990-х, мабуть тому, що теперішні борці за народне щастя на той час заробляли гроші на ринках та відеосалонах і не мали часу на заборону людям продавати квартири та будинки.

Але сьогодні люди вже більше 10 років не можуть продати чи купити землю. Комусь потрібні гроші на лікування, комусь – переїхати поближче до дітей і ніхто з них не зміг скористатися для цього своєю власністю. Між іншим, у 2002р. за гроші від продажу земельного паю у місті можна було б купити нехай не найкращу, але 1- чи навіть 2-кімнатну квартиру. Тисячі селян померли так і не скориставшись можливостями, що надає володіння власністю. З тих пір ціна квартир підвищилась у рази, ціна землі – ні.

Сьогодні вартість оренди за офіційними даними складає 727.6 грн/га на рік .  По курсу НБУ – 30$ Середній пай – 4га. Тобто за рік селянин отримує менше 3т.гр. Це – пенсія за 2місяці.  Якщо він отримає навіть грабіжницьку ціну землі 1т.$/га, то це вартість його оренди за 33 роки, отримана відразу.  Як бачимо, захисники надійно захистили народ від грошей.

Забобон третій – власник занедбає землю у гонитві за прибутком і тільки чиновник може дбати про родючість та екологію. Власнику байдужа інфраструктура на відміну від місцевих жителів та держави. Приватна власність призведе до засилля великих латифундій.

Насправді, ми бачили зворотне – чиновники пропускають недбайливе ставлення до землі та екології, мабуть, не безкоштовно. Є тисячі сіл де немає великих аграрних підприємств і немає ані доріг, ані шкіл, де ставки заросли, а ріки замулені. В Україні заборонено продавати землю – і засилля агрохолдінгів. Навпаки, тільки справжній власник зацікавлений в підвищенні якості землі, екології та інфраструктури. Бо все це збільшує капіталізацію землі, тобто її вартість. А сьогодні саджають кукурудзу по кукурудзі саме тому, що строк оренди закінчиться і землю можна просто залишити її номінальному власнику, а собі шукати іншу.

Ще один забобон – начебто в якихось передових країнах заборонена купівля-продаж землі. Це неправда. Немає жодної цивілізованої країни, в якій би торгівля землею була безумовно заборонена, як в Україні. А от умови та обмеження всюди є. Вони різні в різних країнах, мають різну мету, але частіше стосуються не володіння землею, а землекористування. Та більше, їх вводили здебільшого вже після 2-ї Світової війни, коли країни стали багатими і основою їх економіки стала зовсім не аграрна галузь. До того обмежень майже зовсім не було.

І останнє. Навіть ті, хто «в принципі» за продаж земель, вважають, що «відміна мораторію не на часі». Бо ціна низька. От приймуть закон, який збільшить ціну до середньоєвропейської, от тоді можна буде. Ну, немов би не пускати людину до басейну, доки не навчиться добре плавати.

З моменту затвердження земельної реформи у 2000р.ціна квартир збільшилась у 6-7разів. Чому? Адже її властивості не змінилися. Це легальний відкритий ринок збільшив вартість. Покращилась інфраструктура, з’явилися мережі магазинів, дороги, нові маршрути транспорту, покупці та продавці побачили, що продаж – доступна та надійна операція  – все це збільшило ціну, а не закони чи розпорядження чиновників. З землею так само. Власник буде дбати про збільшення ціни активу, покупець побачить, що власність захищена, конкуренція дозволить купити тим, хто зможе отримати від одиниці площі більше, а значить, і більше заплатити. Бо часто посилаються на вартість землі у Європі, забуваючи повідомити, скільки отримує від 1га  європеєць та українець. Адже в європейця і вища продуктивність, і глибша переробка, тому він може платити більше.

І тут закладена відповідь на друге питання. Хто ті впливові сили, що не хочуть ринку землі? Чим той ринок їм заважає?

До реформи вся земля була у розпорядженні колгоспів та радгоспів. Після розпаювання перейшла до сільських мешканців. Кожний отримав пай у 3-5га. Більшість тих мешканців були сільськими пенсіонерами чи нащадками колгоспників, що жили у місті і не збирались повертатися до села. Тому більшу частину землі взяли у оренду колишні голови колгоспів чи інші впливові люди, започаткувавши колективні сільські підприємства. Невелику частину змогли взяти фермери. Справа ще в тому, що звичайне поле, наприклад, у 100га складалося з десятків паїв і заключати договір всім власникам треба було з одним орендарем. В результаті впливові люди, фактично отримали паї селян і не хотіли з ними розставатися. А саме це могло відбутися, якщо б селяни змогли продати свій пай. От колишні голови колгоспів, користуючись своїми старими зв’язками і заблокували продаж земель.

З тих пір пройшло чимало часу. Хазяйнування за колгоспними технологіями виявилось не дуже прибутковим. З’явилися нові підприємці, що запозичували технології, насіння, техніку з-за кордону і збільшували виробництво, ефективність. Вони стали скупати права оренди у колишніх голів колгоспів і збільшувати свої землі. Сьогодні такі агрохолдінги мають десятки і навіть сотні тисяч гектарів землі у оренді.

Треба зауважити – холдінги купують «права оренди», сплачуючи за це великі гроші не номінальним власникам, а агрофірмам, що раніше орендували ці паї. Ціна купівлі зазвичай не оголошується. Під час зростання цін на зернові називалися суми до 1000$/га  землі з урахуванням техніки та будівель.  Вартість самого тільки права на оренду паів в одному з господарств оцінили у 330$/га. 

Тобто, «орендарі» розпоряджаються землею як власною, та ще й продають права оренди. Оскільки сама земля нічого не коштує, номінальні власники (сільські пенсіонери, чи нащадки, що поїхали в місто) в процесі участі не беруть, отримуючи 30$/га на рік. А продається право оренди сформованого з орендованих паїв земельного банку з налагодженим там технологічним процесом.

Чому погано, що холдінги розпоряджаються орендованою землею в великій кількості?

Вони не дбають про якість землі та інфраструктуру сел, тому, що формально є орендарями.

Вони фактично володіють землею за копійки орендної плати та не несуть за неї жодної відповідальності.

Вони не бояться втратити свою землю, бо її номінальні власники – пенсіонери, чи люди, що живуть далеко і займаються чимось іншим, не мають можливості їх контролювати чи поміняти орендаря.

Вони запроваджують сучасні технології, але продуктивність нашого сільського господарства ще відстає від сучасного рівня.

В них сотні тисяч га землі, бо немає конкуренції.

Всього цього можна було б позбутися при можливості для власника продати свою землю.

Несправжні власники і несправжні орендарі – от причина недостатньої ефективності нашого сільського господарства.

Але хазяї цих агрохолдингів вже вийшли на перші ролі у українському бізнесі, мають потужне лобі у владі, що гальмує скасування мораторію на продаж землі сільгосппризначення. Бо не хочуть конкурувати за землю, платити реальну ціну. Та й не буде в них стільки землі коли її зможуть вільно купити всі охочі.

Чому треба, щоб земля вільно продавалася та купувалася?

Перша відповідь ідеологічна. Земля – це важливий ресурс економіки, а зовсім не матір, батько чи інші родичі. Цей ресурс має належати власникам. Право людини володіти землею, яка йому потрібна як виробничий ресурс, так само священне як і інші права людини.

Друга відповідь практична – бо це вигідно з усіх боків – економічного, соціального, природничого. Власник вимушений конкурувати, підвищувати ефективність, поліпшувати якість землі, інфраструктури.

Під власність прийдуть гроші, бо банк охоче прокредитує господарство під залог землі. І вмілого орендаря прокредитує, щоб він зміг викупити землю. Це прибуткове вкладення і більш надійне, ніж інші об’єкти кредитування.

Адже сьогодні фермер, якому потрібні гроші на весняні польові роботи, вимушений продавати частину свого врожаю наперед («форвардна продаж»). Зернотрейдери навесні купують у фермерів майбутній врожай по ціні, яка певне принесе їм прибуток. Фермери вимушені погоджуватись, бо немає іншого джерела грошей. Якщо ж не продадуть, то не зможуть внести потрібної кількості добрив, або виконати всі агротехнічні заходи – не вистачить пального. Насправді, форвардна продаж  - то нормальний спосіб залучити гроші, але він не повинен бути єдиним чи головним. Кращий спосіб фінансування – це банківська позика. І фермер зможе вибрати, чиї умови будуть кращими. Але банку потрібна гарантія. Майбутній врожай для банка – погана гарантія, бо банка – не трейдер, в нього немає ані елеваторів для зберігання, ані покупців. А земля – то гарний залог, під який банк охоче дасть гроші досвідченому хазяїну.

Розмір хазяйств буде регулюватись економікою та конкуренцію, а не адміністративним впливом, як зараз. Будь-яке обмеження тільки збільшує кількість землі для тих, хто може заборону обійти. У степних районах завжди будуть великі господарства, у Поліссі та біля Карпат – невеликі. І так воно й буде, бо це економічно доцільно. Тільки дайте ринку працювати.

А ще кажуть – може не продавати, а здавати в оренду, кооперуватися дрібним власникам?

Це чудова пропозиція, але здавати в оренду землю має власник. Не сільський пенсіонер, не мешканець міста, що з дитинства у тому селі не був, не чиновник, а власник. І сам вирішувати, здавати чи самому працювати, чи продати чи ще щось робити. Звідки, з яких середньовічних глибин підіймається цей страх власності?

Всім щирим борцям з Мораторієм можу запропонувати  корисну справу замість шкідливої. Приїдьте до села, викупіть землю у сільського пенсіонера чи міського мешканця, кооперуйтеся, здавайте у оренду, самі обробляйте. Покажіть як треба.

Перша публікація ТЕХТИ