Широкого розголосу у пострадянських країнах набула думка російського політолога , що працює у Англії, В.Пастухова   Автор наводить аналогію з процесом аутоінтоксикації організму, коли життєві процеси йдуть не правильно, організм отруюється не сторонньою отрутою з їжі чи повітря, а власною. Так само країна, в якій суспільні процеси йдуть не правильно, піддається самоокупації. Не іноземці, а власні кримінальні елементи, асоціальні типи, не здатні до корисної праці, а тільки на  відбирання та перерозподіл, підіймаються з самого дна на гору, займають керівні посади, експлуатують трудящий люд, влаштовують свої кримінальні порядки. При правильному ході суспільних процесів такі люди зазвичай залишаються на дні, виконують допоміжні функції, пристосовуються до цивілізованого світу, не нав’язують іншим кримінальні відносини.

Але висновок автора досить дивний. Він закликає до національно-визвольної революції проти окупантів (хоча у відповідях на питання визнає, що закликати до революції може тільки божевільний). Але з його ж теорії випливає інше - для змін у суспільстві треба виправити хід суспільних процесів, бо інакше на вільні місця у владі з того самого дна піднімаються інші кримінальні елементи без змін у суспільних процесах. Якщо ж до влади пробивається нормальна людина, вона за таких обставин не може виконувати свої функції, виглядає незграбно та відходить під глузування публіки. Або намагається засвоїти кримінальні відносини.

Більшість наших громадських обговорень зводиться до того, як скинути кримінальну владу та хто на це найкраще спроможний, як провести люстрацію, хто зрадник чи чийсь агент. І мало кого цікавить, який має бути порядок, щоб асоціальні елементи не піднімались нагору, а зацікавлені професіонали могли виконувати свої обов’язки.

Земельні відносини – гарний приклад. Їх невпорядкованість не тільки породжує корупцію та неефективність в цій сфері, але й спотворює інші.

Кілька цифр

42776,9 т.га – загальна площа сільськогосподарських земель на 01.01.2012р. З них рілля 32498,5 т.га (53.8% території України).

У 2001р. була проведена земельна реформа. Сільське населення отримало пай - по 3-5га землі колишніх колгоспів та радгоспів.

Внаслідок реформування 6,91 млн громадян набули право на земельний пай. Із них 6,81 млн осіб отримали сертифікати. Натепер 6,58 млн громадянам оформлено державні акти на право власності на земельну ділянку.

Більш ніж 2/3 власників паїв здали їх в аренду. Всього в аренді перебуває 17.3 млн.га землі.

На землях колгоспів подекуди працюють фермери. Але здебільшого селяни віддавали паї колишньому колгоспу чи тому. на кого вкаже голова сільради. Ці господарства розміром 1-3 т.га і до сьогодні займають десь 6млн.га сільськогосподарської землі, але їх все частіше скуповують агрохолдінги. Ці холдінги мають більше 10т.га кожний. За оцінками на кінець 2010р. вони мали до 10млн.га землі (мабуть, сьогодні ще більше).

У державній власності залишається сільськогосподарських земель запасу та резерву - 6,1 млн. га, з них ріллі -2,8 млн. гектарів. Відумерлої спадщини 1,8 млн. га сільськогосподарських земель, невитребуваних паїв 1,4 млн. га.

Селяни, що здають землю в аренду, отримують на кінець року невелику оплату. Так, у 2011р. оплата склала 350.8гр/га Тобто за пай селянин отримує 1500-1600гр, але часто – в натуральній формі. Продати зерно за ринковими цінами для сільського пенсіонера чи мешканця міста неможливо (треба везти на елеватор, шукати кращі умови), тому на місці продають дешевше і навіть таку суму не отримують.

З одного боку реформа 2000р. зробила добру річ. Вона легалізувала ринок на селі.

До 2000р. аграрне виробництво впало до нижньої точки. З 2001р. воно стало підніматися і на сьогодні більшість аграрних галузей вже перевершили рівень 1990р. Але реформа 2000р. не була завершена, в результаті аграрні відносини залишилися незбалансованими, викривленими.

Адже земля не отримала господаря, власника.

Більшість власників паїв – сільські пенсіонери чи мешканці міст, що отримали землю у спадщину, не можуть виконувати функції власника. Землею фактично продовжують розпоряджатись сільська влада та призначені нею орендарі.

Низька орендна плата, незацікавленість орендарів в підтримці якості землі, обтяжливі регуляторні процедури призвели до зниження конкуренції та гіпертрофованого розвитку великих агрохолдінгів.

Середні підприємства – колишні колгоспи – не могли з ними конкурувати, бо вели справу за старими радянськими технологіями. В результаті холдинги продовжують їх скуповувати.

Фермери не могли конкурувати з холдінгами, бо не мають доступу до кредитів, їх тисне державне регулювання, відсутність інфраструктури, невміння кооперуватись. На відміну від холдингів, фермери не можуть купити закордоном новітні технології, консультації фахівців, насіння, техніку. Їм нереально скористатися програмами допомоги від Уряду, бо часто треба заповнити безліч документів, їхати до Києва, домовлятися та пробивати.

Земля мала б бути потужним джерелом місцевих бюджетів. Але реально більшість селян платить фіксований податок у 36гр/га (0.15% від середньої нормативної грошової оцінки одного га ріллі по Україні - 24 тис. грн). Це відбувається саме тому, що легальний власник землі – бідний пенсіонер, що отримує мізерну орендну плату. Депутати ВР підрахували. що платники фіксованого с/г податку, що розпоряджаються більше 100га землі, використовують 25млн.га с/г землі. А місцеві бюджети залишились без єдиного можливого для них джерела доходу.

Банки не кредитують село, а тільки пов’язані з ними самими господарства, або великі холдінги, бо з інших з великою вірогідністю нічого не отримаєш. Закласти землю під кредит не можна.

Біля 10млн.га землі у власності держави легально не використовується.

Як бачимо, багато що невірно влаштовано.

Власник землі повинен бути здатним виконувати функції власника.

Вартість та ставка оренди землі мають бути ринковими.

Заходи регулювання та допомоги мають бути спрощені і не давати переваг великим підприємствам.

Селянину потрібен доступ до кредитів.

Треба зробити реальний податок на землю, який би давав ресурс сільським радам.

Чиновник має допомагати селянину, а не командувати їм.

Тобто потрібне продовження реформ.

Але відбувається зворотне, що скоріше можна назвати контрреформою.

Відміна мораторію на куплю-продаж землі сільськогосподарського призначення мала б вирішити ці проблеми. Насправді, проект закону про ринок землі і інші аналогічні законопроекти направлені на закріплення землі у розпорядженні чиновників. Суперечка лише про те, які саме чиновники та яким чином будуть цією землею розпоряджатися.

Перша версія закону про ринок землі робила процедуру продажу-купівлі землі майже нереальною. Для продажу сільський дядько чи міський мешканець повинні були дати оголошення в газету. де вказати ціну продажу. Першочергове право купівлі мала Держава у особі Держземагенства.

У другій версії, яку прийняли у 1-му читанні 09.12.2011р. першочергове право держави прибрали, але все інше ще погіршили:

- фермерські господарства вилучили із переліку тих, хто може володіти землею;

- повернулась вимога про пред’явлення декларації про джерело грошей на покупку;

- максимальний розмір землі у власності однієї людини зменшили до 100га незалежно від регіону

- додатково визначено, що 1 орендар зможе орендувати не більше 5% земель району та не більше 6000га одного району;

- ринок земель запрацює з 1.1.2013р (а не 2012, як планувалось раніше);

- ціна продажу землі державою – не нижче нормативної оцінки;

- залишилася вимога до продавця давати оголошення в газеті про намір продати та умови.

- кредити під заставу землі зможе видавати виключно державний земельний банк, який має бути створений.

Фактично функції розпорядника державних земель від держагентства перейдуть до банку. Прийнятий у 1-му читанні закон лежить без руху у ВР. Але деякі його положення приймаються у складі інших законів.

Так, 06.09.2012р. був прийнятий закон, який унормовує розмежування державних земель між Державою та територіальними громадами.

Процедура розмежування, згідно з прийнятим законом, виконується без проведення землевпорядних робіт. Вся земля у межах міста чи села оголошується належною громаді, за межами – державі у особі центрального органа виконавчої влади з питань земельних ресурсів (Держкомзему).

Це рішення насправді залишає територіальну громаду без головного джерела доходів, віддаючи їх державі. А громада буде і далі отримувати кошти із столиці, якщо домовиться, і під пильним контролем витрачати.

Закон не наводить порядок у питанні передачі земель у власність чи користування, бо надає право це робити і сільськім радам, і районним чи обласним адміністраціям, і Держкмзему.

Іншим своїм положенням закон дозволяє Кабінету Міністрів передавати землю сільськогосподарського призначення Земельному банку.

6.09.2012 у 1-му читанні був прийнятий і інший закон, що забороняє юридичним особам мати у власності сільськогосподарську землю – якщо вони її отримали у спадщину, вони мають її продати на протязі року.

Тобто окремі положення застиглого в 1-му читанні закону про ринок землі приймають іншими законами.

Розглянемо докладніше новації цих законів та шкоду від них.

Перерозподіл грошей від місцевої влади до столиці – не суто технічне питання. Це - частина неправильних суспільних процесів, що виносить на гору гірших.

Як це працює?

Основні джерела місцевого самоврядування це податок на фізосіб та від власності (землі). За фізосіб платить «податковий агент», тобто підприємство. Якщо сільська людина працює у місті, податок йде у міській бюджет. Якщо мешканець міста чи села працює на філії київської фірми, податок йде у бюджет Києва. На місцях гроші не залишаються. Податки за землю та будови невеликі. Але тепер більша частина земельного податку піде у державний бюджет.

Уявіть, Вас обрали у місцеву владу. Ви прийшли – грошей немає. Гроші на «делеговані повноваження» Ви отримуєте від держави за складними формулами і витрачаєте за нормативами під пильним контролем державних чиновників. Щоб коефіцієнти у тих формулах були на Вашу користь, треба працювати з Мінфіном. Гроші на розвиток виділяє Кабмін повністю в ручному режимі. Тобто, домовитесь – отримаєте. У Вас є ресурс – віддати тендер, підряд, забезпечити депутатство  та т.ін в обмін на виділення грошей (відома мер Слав’яська з її "Голожопенками" правду казала, з неї глузували, а вона сина Азарова кандидатом в депутати привела з бюджетними мільйонами). Ви ще можете здирати гроші з місцевого бізнесу. Хочеш працювати, отримувати дозволи та замовлення? Ремонтуй вулицю, давай робочих, техніку, плати. Якщо вас обрали, а ви так не можете? Навіщо шли у владу? Таких, щоб не здирали з бізнесу, не торгували підрядами та депутатством при існуючий системі не може бути.

Друге питання про Земельний банк. Трохи історії

Першою про Земельний банк заговорила тодішній Прем’єр Тимошенко у 2009р. На той час цю ідею підтримували її радник Тигипко  та голова ВР Яценюк . Навпаки, голова Ради НБУ Порошенко був проти. Він питав, звідки у пустому бюджеті взяти гроші на статутний капітал такого банку, звідки брати гроші на кредити на неринкових умовах. Вступаючи на посаду Прем’єра 11.03.2010р. проти Земельного банку висловився і Азаров.

Цю ідею згадали при підготовці закону про ринок землі. Професіонали знайшли, як вирішити проблеми його створення. В Статутний фонд збираються передати майже 10млн.га землі, що належить державі. Але ж кредити треба видавати грошима? У бюджеті на 2012р. закладені 120млн.гр державних грошей на формування статутного фонду банка. Це – мінімальна сума фонду для банків України. Треба мати на увазі, потреба села у кредитних ресурсах – порядка 30млрд.гр. Це на поточні роботи, окрім капітальних вкладень. 120млн.гр. не зіставно з реальними потребами агросектору.

Інша проблема – закон про банки забороняє мати у статутному капіталі банків щось окрім грошей. Банкам також забороняється інша діяльність, окрім фінансових операцій. Але це нічого. Закони – вони від Верховної Ради. Рада схотіла – прийняла, схотіла – відмінила. 18.09.2012р. ВР відразу у цілому прийняла зміни у закон про банки, які дозволяє Державному Земельному банку виконувати операції з земельними ділянками та майновими правами на земельні ділянки, а сам закон про банки відноситься до Державного Земельного банку в частині, що не суперечить нормам спеціального законодавства в сфері земельних відносин.

Закон про банки народився у тяжкі часи гіперінфляції і мав необхідні запобіжники від її повторення. Як бачимо, нашій номенклатурі набридло обтяжувати себе його нормами. Гіперінфляція була давно, а заробляти треба зараз, під час кризи це складніше.

Земельному банку будуть потрібні гроші на кредитування, ще й на неринкових умовах. Де їх взяти? Один з обговорюваних способів – продати землю на аукціоні. Другий – рефінансуванння НБУ. По іншому – емісія грівні.

Тобто, окрім мільярдів на борги Нафтогазу та бюджету, НБУ буде вимушений малювати ще й мільярди на кредити селу.

Навіщо?

Треба нагадати – у радянські часи колгоспи отримували державні позики, які не повертали. У перші роки Незалежності така практика залишалась, для оплати сівби та збирання ВР виділяла втричі більше грошей, ніж було у обігу, НБУ їх малював, що було однією з головних причин гіперінфляції. Припинення бюджетного фінансування, залучення банківських кредитів, прихід приватного бізнесу у аграрний сектор дозволило спочатку навести порядок у фінансах, потім і започаткувати підйом виробництва.

Схоже, «битому найметься» - влада хоче повернутись до емісійного фінансування села. Погані наслідки її не лякають.

Цікаво, що, наприклад, віце-прем’єр Тигипко також не розуміє, навіщо той банк. Адже у комерційних банків є гроші, нехай кредитують, треба лише дозволити їм брати землю у заставу. Але саме цього влада й не хоче. Бо це посилить незалежність приватного бізнесу від чиновника, а мета влади зворотна.

І найголовніше – масовий селянин не зможе отримати дешевий кредит під заставу землі, як він не може його отримати сьогодні. Адже намальованих грошей не вистачить на кредити всім охочим. Монополізм банку як завжди призводе до того, що кредит на неринкових умовах отримають ближчі до банку чи здатні до нього дістатися.

А державний банк буде розпоряджатись і мільйонами га земель, і мільярдами грошей на свій розсуд.

Що в результаті?

Азаров не обіцяє зняття Мораторію з 1.1.2013р. 

Тигипко пропонує подовжити його до 1.1.2014р.

Закон про ринок землі так і не прийнятий. А норми, що обмежують приватних гравців цього ринку приймають в обхід цього закону. Проблема аграрного ринку була у невпорядкованих відносинах власності, в незбалансованих правах чиновників різних відомств, в обмежених можливостях приватного сектору.

Реформи повинні були вирішити ці проблеми.

Реформи готуються 3-й рік, але їх досі немає.

Але те що проголошено, обіцяє наявні проблеми лише погіршити.

Можливості влади до сваволі збільшуються, для людей легально працювати – зменшуються.

Це й є відповідь, чому у владу потрапляють асоціальні елементи, а чесні та кваліфіковані – ні.

Аграрні відносини вивчав В.Рапопорт

Матеріал був опублікований на ТЕКСТах