Ще в романі Т. Драйзера «Фінансист» головний герой Френк Каупервуд будував свою бізнес-імперію, в основному, залучаючи кошти в інвесторів через продаж акцій. Загальне ж керівництво підприємствами залишалось за фінансистом.
В сучасній Україні, де практично все, що можна віддати в приватні руки, приватизовано, дуже доречним було би звернутися до американської класики. Зрозуміло, що є підприємства, приватизація яких, з певних причин, неможлива, але завдяки розміщенню неконтрольного пакету акцій яких можна було би досить непогано підлатати дірку в бюджеті.
Мова йде, в першу чергу про державні банки, статутний капітал яких на двох складає понад 30 млрд. грн., що, при правильному підході до справи і реалізації 49% акцій може дати державі майже 2 млрд. дол. США. Окрім того, наявний позитивний досвід IPO російських держбанків, отож велосипед придумувати не потрібно буде.
Зрозуміло, що реалізація таких проектів дуже складна і пов’язана зі значною кількості ризиків, як технічних (починаючи з самої процедури виходу на біржу і закінчуючи необхідністю звітувати перед міноритарними акціонерами), так і принципових (як взагалі заохотити приватних інвесторів купувати акції держбанків, особливо, враховуючи, не дуже сильну популярність їх облігацій).
Разом з тим, немає нічого неможливого, і якщо вже росіяни навчили танцювати такого слона, як Сбербанк (http://forbes.ua/lifestyle/1345574-kniga-slon-na-tancpole-ili-kak-german-gref-i-ego-komanda-uchat-sberbank-tancevat), то змусити наше населення купувати квитки на вистави наших «слоненят», в принципі, цілком реально.
