27 жовтня у центрі «Менора» за сприяння  Українського інституту вивчення Голокосту  «Ткума» відбулась презентація нової книги відомого історика, професора Торонтського університету Павла-Роберта Маґочія «Україна: Історія її земель та народів».  За словами видавця книги Валерія Падяка, українська версія «A History of Ukraine: The Land and Its Peoples» побачила світ завдяки фінансовій підтримці канадського бізнесмена з донецьким корінням Джеймса Темертея та американського бізнесмена з мукачівським корінням Алекcа Ровта. Перед Дніпропетровськом такі презентації вже відбулись у Одесі, Миколаєві та Харкові, а попереду чекають Донецьк та Єнакієве.  

Павло-Роберт Маґочій розповів, що його книга подає інформацію про раніше маловідомі або невідомі аспекти українського життя та адресована, перш за все, молоді. У ній «росіяни, поляки, євреї, карпаторусини, кримські татари, німці, румуни, греки та інші розглядаються і розуміються як невід’ємна частина української історії, а не просто як супротивники етнічних українців у їх власній віковій боротьбі за національне виживання». Тому що «у сучасній правовій державі кожен громадянин повинен відчувати, що він чи вона має голос у суспільстві, що усвідомлення існування особи, відповідно з поширенням на існування предків цієї особи, як групи, є правом всіх громадян і визнається як невилучна частина багатозначної дійсності України у цілому». Професор підкреслив, що він політично незаангажований і взагалі іноземець та що питаннями унітарного або федеративного устрою України мають займатися політики, а не історики.

Свої коментарі та зауваження щодо книги висловили доцент Дніпропетровського університету ім. Олеся Гончара  Олег Репан, директор Інституту «Ткума» Ігор Щупак та його науковий співробітник Олександра Леонова. З чимось можна одразу погодитись (наприклад, що ця книга не є унікальною і подібний підхід можна зустріти у працях професора Києво-Могилянської академії Наталії Яковенко, професора Українського католицького університету Ярослава Грицака і навіть у попсовій «Мальованій історії незалежності України» Братів Капранових. Щось є предметом академічних дискусій (наприклад, про участь українських націоналістів у кооператорському русі або про колабораціонізм євреїв у роки Другої Світової війни). А ще щось з’явились у наслідок перекладацьких ляпів (наприклад, що «Маслосоюз» виробляв чомусь не вершкове масло, а  соняшникову олію).

Особисто для мене презентація була цікавою та пізнавальною, а книга «Україна: Історія її земель та народів» займе місце у домашній бібліотеці.

P.S. Дякую Сергію Горностаєву за фото.

У День журналіста України пропоную вашій увазі бліц-інтерв'ю з кримськотатарською журналісткою та громадською діячкою Луїзою Мавлюталієвою.

Антон Коломієць: Луїза, розкажи про повернення твоєї родини до Криму. Ти народилися в Узбекистані або вже в Криму? Чи складно було отримати українське громадянство, знайти житло і роботу?

15-16 вересня у с. Василівка Новомосковського району Дніпропетровської області відбувся освітній табір вихідного дня з соціального підприємництва, інфобізнесу, особистого зростання "Дорога у бізнес-клас", який організували "Асоціація спеціалістів з управління і безпеки бізнесу, "Ініціативний форум Придніпров'я" та "Країна ліберальна".

Фундація регіональних ініціатив була заснована в Ужгороді 10 років тому і за цей час стала однією з найавторитетніших та впливовіших всеукраїнських молодіжних громадських організацій. З 8 по 12 серпня мені поталанило побувати на "ФРІ Business Camp", що Донецький осередок ФРІ проводив на території Національного природного парку "Святі Гори". У "ФРІ Business Camp" брали участь близько 60 молодих громадських діячів, які займаються або бажають займатися підприємницькою діяльністю. Варто подякувати організаторам за такі критерії відбору, адже наглядні приклади того, що наше покоління може успішно створювати та керувати фірмами з автоперевезень, студіями звукозапису, фотостудіями, тренажерними залами та салонами краси, справді мотивують та надихають. Думаю, більшість цілеспрямованих та ініціативних учасників "ФРІ Business Camp" рано чи пізно прийдуть до ліберального світогляду, а вже зараз "Капіталізм і свобода" Мілтона Фрідмана або, як порадив один з бізнес-тренерів, "Атлант розпрямив плечі" Айн Ренд буде цікавим та корисним чтивом. 

Сьогодні Білорусь святкує День Незалежності (День Республіки). Довгий вікенд, що минув, я провів у своїх родичів у Молодечному - райцентрі Мінської області і хочу поділитися враженнями. Багато чого у цьому старовинному місті мені сподобалось. Чисті та доглянуті двори і парки, відремонтовані дороги, білоруськомовні вивіски, велика кількість книгарень, магазинів та кафе, а також легальний статус грального бізнесу. Найприємніше, що Молодечно не є "канонічною територією" однієї конфесії і тут будують як православні церкви, так і католицькі костьоли. Свобода віросповідання - це справді важливо.

Не сподобалась велика кількість радянської та стилізованої під радянську символіки та неформальна угода про відмову громадян від контролю за діяльністю уряду в обмін на забезпечення урядом відносного добробуту громадян.

В одній з книгарень я придбав спогади В'ячеслава Кебіча "Спокуса владою". У своїй книзі прем'єр-міністр Білорусі у 1990-1994 рр. ностальгує за Радянським Союзом, неодноразово підкреслює, що Перемога над фашизмом дала комуністам індульгенцію за всі попередні та майбутні злочини, більше хвалить ніж критикує "учня, який перевершив учителя" Олександра Лукашенка та таврує своїх опонентів з Білоруського національного фронту як "антидержавні сили", які весь час намагались "повалити" уряд та "захопити" владу. Але два уривки справили на мене позитивне враження.

У першому він згадує як під час торгово-промислової виставки біля радянського павільйону відкрилось виїзне кафе. На питання червоного директора Кебіча за чиїм розпорядженням вони працюють підприємці здивовано відповіли: "А хіба для організації бізнесу потрібні чиїсь розпорядження? Все вирішує розрахунок. Радянська делегація на виставці - одна з найбільших. Два тижні теж не маленький строк. От ми і вирішили заробити на вас". Кебіч констатує, що їжа та сервіс у кафе були не гірші, ніж у радянських ресторанах, і якби виставка проводилась у СРСР, то довелось би проводити безліч нарад та інструктажів, вирішувати проблеми з доставкою продуктів, а результат все одно був би гіршим.

У другому пише, як канцлер Австрії Бруно Крайський запросив білоруського колегу прогулятися вулицями Відня. Перехожі впізнавали голову австрійського уряду, посміхалися йому, дехто вітався за руку, а Бруно Крайський ставився до такої "фамільярності" цілком спокійно.

На жаль, досвідчений партапаратник так і не розумів, що ринкова економіка та відкрите суспільство взаємовиключні з радянською системою.

Зустріч з моїм мінським приятелем Романом, з яким познайомився на одному з семінарів фонду Фрідріха Науманна у Києві, була дуже короткою. Він є активістом руху Володимира Некляєва і зараз готується до парламентських виборів, які відбудуться у Білорусі на місяць раніше за українські. Думаю, "Країна ліберальна" буде моніторити і ті, і інші.