У 2015р. український експорт обвалився. Товарів було продано закордон менше ніж рік тому на 29,3%, а послуг – на 17.1% Насправді, все не так погано. Адже сальдо вийшло позитивне, бо купили ми ще менше. Товарів – на 31.1%, а послуг – на 19.3%

Але це аж ніяк не перемога, а ознака кризи. А криза, як відомо, у голові.

Експорт впав, разом з ним впав курс гривні, після чого імпорт впав ще нижче.

Причому насправді, експорт став падати не сьогодні, а ще з середини 2012р.

З наведеного графіка видно, що випуск товарів у 2013р. падав повільно, у 2014р. падіння прискорилося, а у 2015р. стало обвальним.

Експорт послуг у 2014р. також став падати, у 2015р. - швидко падати.

Криза - це як відлив на морі. Стає видно, хто голий

Як казав Баффет, криза - це як відлив у морі. Стає видно, хто був голим.

Чия економіка здорова. а чия лише знімала піну з хвилі. Українська економіка виявилася нездоровою.

Хвороба була діагностована ще в радянські часи.

- Зависоке споживання енергоносіїв, ресурсів, виснаженість власних джерел їх покриття.

- Мала доля кінцевого продукту.

- Технології та продукти, що випускалися, були з 1930років, продуктивність праці з тих же часів.

Велика кількість підприємств, особливо машинобудівних, були орієнтовані на ВПК.  Якість продукції була незадовільною, і населення і виробничники шукали "імпорт".

Після перебудови у 1990-х залишилися ті підприємства, що знайшли собі місце на ринку. Але проблеми української економіки нікуди не зникли. Навпаки, вони ще загострилися. 

Бо залишилися ті галузі економіки, що виробляли сировину чи напівфабрикати.

Машинобудівні підприємства стали орієнтуватися на ринок Росії, де через зависокі ціни на нафту надзвичайно збільшився попит на стару радянських часів продукцію - вагони чи насоси. Незважаючи на деякі поліпшення у технологіях, купівлю нового устаткування, продуктивність праці залишалась низькою, використання сировини, енергоносіїв на одиницю продукції зменшувалось повільно і все більше відставали від передових країн. Відповідно, відставали і доходи населення.

В результаті ми отримали найбільші у світі витрати електрики та газу на 1$ ВВП та одну з найнижчих серед цивілізованих країн зарплату.

У 2012р. ціни на нафту припинили ріст, ціни на український метал стали падати. У 2013р. тенденція продовжилася, впали ціни на зерно та руду, наприкінці 2014р. падіння стало обвальним. У 2015р. ціни ще впали. Стало ясно, що це - надовго.

Росія припинила купувати наші вагони та насоси - своїх нема куди подіти Це окрім політичних проблем, які ще зменшили наш експорт.

Динаміка структури експорту України у 2012-15рр наведені у таблиці.

З наведеного видно - основу українського експорту складають аграрна та металургійна продукція. Спочатку металургійна переважала, у кризу аграрна перевищила. Тобто переважна більшість експорту - це продукція з низькою долею доданої вартості.

Динаміку співвідношення експорту основних видів продукції можна побачити на графіку

Доля машинобудування також знизилася, ставши менше, ніж у транспорту.

Доля нових видів послуг - комп'ютерних, інформаційних, переробки давальницької сировини постійно зростає, але все ще мала  не впливає суттєво на результат.

Варто зауважити - зростання долі аграрної продукції та послуг відбувається тільки у відносних значеннях, бо у абсолютних впав експорт всіх товарів та послуг. Просто ціни на зерно падали повільніше, ніж на руду, що можна побачити на наступному графіку

Та більше, серед видів аграрної та металургійної продукції зростає доля первинного продукту з найменшою доданою вартістю.

Так, у експорті аграрної продукції зростає доля зерна, насіння і зменшується - м'яса, муки, крупи, олії та інших готових продуктів.

Так само у металургії, зростає доля сировини - руди, напівфабрикатів - чугуну та заготовки, натомість доля готового прокату зменшується, а готової продукції (труб, метизів, металоконструкцій) різко падає.

Доля руди, у видобуванні та переробці якої найменше доданої вартості, зростає кожен рік, як і доля чугуну та заготовки, для виробництва яких потрібно витрачати багато сировини та палива. А доля готового прокату, труб та метизів падає, хоча там більше доданої вартості. І от виходить, що приватні власники метзаводів запрошують іноземців, які впроваджують відомі ще з середини минулого століття технології для зменшення витрат сировини та палива. Але доля цієї продукції у експорті зростає, в результаті залежність України від сировини та палива залишається (добре, що вони подешевшали).

Варто зауважити - експорт металу та зерна зменшився у вартісному вимірі (за рахунок падіння цін). Кількість експортованої руди та зерна збільшилось. Зверніть увагу.

Ціна падає а Україна експорт нарощує

Начебто, потрібно робити навпаки? Але країна більше нічого не може продавати. Українські машинобудівники намагаються вийти на міжнародні ринки. Але заважає не тільки погане знання цих ринків, але, й головне, застарілі технології та організація виробництва. Нове обладнання купували. А технологи залишалися ті самі, що вчилися на зразках 1930-х років.

Нові технології розповсюджуються, але їх питома вага невисока. Чому? Мабуть тому, що, фактично, наші IT-шники працюють в Україні на закордонний бізнес. Тобто вони тут отримують зарплату та покриття витрат. А весь прибуток залишається закордоном. Це, фактично, закордонний (здебільшого американський, трохи менше - європейський ще менше російський) бізнес. Тому там і основна додана вартість.

А сировинні ринки дуже волатильні. Це означає, що ціни на них можуть як підніматися високо угору, так і падати глибоко униз. Так бувало і сотні років назад, і зараз. Цим вони відрізняються від виробництва інтелектуальної продукції, попит на яку стабільний, але вона сама постійно змінюється.

Сьогодні не можна випускати не тільки комп’ютери, але й побутову техніку 10-річної давнини. А вуглецева сталь випускається сотні років з мінімальними покращеннями.

Тобто Україна експортує продукцію з невеликою доданою вартістю і чим далі - тим меншою. А це означає низьку зарплату та невеликий прибуток, особливо у кризу.

Чому не приходять нові виробництва та технології?

Вчені кажуть, що чим складніше виробництво, тим кращих інститутів воно потребує. Суду, прокуратури, правоохорони, необтяжливого регулювання. А в Україні все навпаки. Ми все це бачимо і без вчених.

В Україні заплутане законодавство, дикі регуляторні процедури, свавілля чиновників. Вас завжди можна примусити платити більше податків, оштрафувати, опломбувати ваше виробництво, бухгалтерію, забрати документацію та сервери. Ви через суд будете місяцями доводити, що не винні, навіть якщо доведете, збитки ніхто не компенсує, а слідом прийдуть наступні перевіряючи. Або сплатите хабар і будете платити постійно. Якщо у вас великі прибутки, ви – об’єкт рейдерських атак і ніхто не буде вас захищати. Далі у вас будуть проблеми на митниці, при покупці та переказу валюти, слідчі будуть доводити факти ваших порушень та ін. Коротко це все називається транзакційними витратами. Їх доля у витратах українських підприємств дуже велика і перевершує економію на невисоких зарплатах.

Ви можете вести свій успішний бізнес якщо зможете подолати всі ці перешкоди. Для цього бізнес має бути пов'язаним з чиновниками потрібного рівня. Або фактично належати такому чиновнику, або "кришеватись" ним, або треба "купити" чиновників, депутатів, силовиків.

Тобто основний прибуток приносять інвестиції у чиновників, а не в технології. Тому ті, хто може собі дозволити вести успішний бізнес, володіють підприємствами з давно відомими технологіями, продукцією, ринками збуту. Руда та метал, вагони та насоси, аміак та цемент, зерно та насіння випускалися ще у 1930-ті. Відомо як, відомо що і відомо куди. А для покращень, впровадження нового обладнання та технологій можна найняти іноземців.

Нові галузі економіки потребують щоденного креативу. Нові моделі автомобілів та пральних машин, нові матеріали та процесори з'являються кожні кілька років, а то й щорічно. Щоб конкурувати на цих ринках треба постійно знаходити нові рішення, весь ресурс віддавати пошуку та впровадженню нових технологій, матеріалів та продуктів. А не проштовхуванню своїх депутатів, чиновників, суддів.

Той хто вміє працювати на сучасний динамічний ринок не буде мати справу з нашими реаліями - і не має. Навіщо це йому, коли поруч на західних кордонах країни Східної Європи, де транзакційні витрати невеликі, проблем з регуляторами, силовиками, митниками та ін немає. І українці, які бажають працювати і отримувати на сучасному рівні, їдуть у сусідні країни.

Україна дійшла до краю. Світова кон'юнктура у найближчі роки не буде більше нам потурати. Наші сировина та напівфабрикати сильно не подорожчають, ціни 2011-12рр.. не повернуться. Те машинобудування що є, багато заказів не отримає. Так, певні покращення будуть. Хтось щось придумає, поліпшить, розширить. 1-2% зростання це забезпечить. Після падінні на протязі 2-х років по 15% це не рост.

Зміни структури економіки не буде, а без неї ніякого росту не відбудеться.

І на закінчення 1 приклад, як це може бути.

На протязі багатьох років основою українського машинобудування було виробництво вагонів. Здебільшого - для Росії, хоча потроху виробляли і для Казахстану та Прибалтики. У кризу виробництво майже припинилося. Загальний експорт продукції машинобудування відповідно впав.

У цей же час на західних кордонах країни іноземні інвестори побудували кілька підприємств по випуску автомобільного проводу. В результаті основою українського експорту продукції машинобудування замість вагонів став автомобільний провід.

Всього за 4 роки доля вагонів впала з більше 20 до менше 1% від загального експорту машинобудівної продукції, а автомобільного проводу - зросла з 6 до майже 20%.

Це й є дороговказом, як вивести економіку з кризи. Зменшити транзакційні видатки, щоб сюди прийшли світові виробники, щоб українці, що вміють і хочуть працювати робили це в Україні, а не закордоном.

Оце і всі реформи, вся економічна та промислова політика.

Все інше люди зроблять самі.

І структура економіки стане сучасною, і експорт збільшиться, і народ повернеться.

В.Рапопорт 

Попередня версія (на даних 10місяців)  на ТЕКСТах