Що знають в НАТО про Україну: пріоритети зовнішньої політики, стосунки з НАТО
Автор: Б. Либерал
Катерина
В. Стосунки з НАТО і “позаблоковий” статус
21. Прибічники членства в НАТО розглядають його не тільки як шлях до зміцнення незалежності й безпеки України, але й як символ прихильності України до західних ліберальних та демократичних цінностей, а також дуже практичний інструмент покращення добробуту громадян України завдяки зростанню довіри інвесторів і поштовху до продовження економічних та законодавчих реформ.
22. На зустрічі в Бухаресті 2008 країни-члени НАТО “погодились”, що Україна та Грузія “станіть членами НАТО” (поки не пропонуючи план дій для членства). Проте російсько-грузинська війна серпня 2008 року, фінансова криза і вибори Віктора Януковича, проросійського лідера з авторитарними схильностями, -- усе це зробило членство в НАТО для України менш імовірним в осяжному майбутньому.
23. Янукович не хоче вступати в НАТО. Його погляди на європейську безпеку подібні до поглядів російського керівництва, яке висловлюється на користь “спільної архітектури європейської безпеки”. У квітні 2010 він розпустив Український національний центр євроатлантичної інтеграції, провідну установу, відповідну за хід виконання щорічної програми дій. Відповідну координаційну установу з євро-атлантичної інтеграції при Кабінеті міністрів також було розпущено. Проте для запобігання нестачі механізмів контролю та координації президент видав указ від 18 листопада 2010, про “конструктивне партнерство” з НАТО, призначивши п'ятьох національних координаторів з партнерства України з НАТО в наступних областях: 1) міжнародна політика та економіка; 2) оборона і військо; 3) ресурси (фінансові); 4) безпека і 5) законодавчі питання.
24. У червні 2010 президент підписав закон, який встановлює для України “позаблокову політику, яка означає неучасть у військово-політичних альянсах”. [10] Це рішення дуже сподобалося Росії. Проте визначення “позаблокового” статусу потребує подальшого прояснення: ЄС, наприклад, також можна описати як “блок”, особливо враховуючи зростання його ролі в політиці безпеки та оборони. Ба більше, опозиція підозрює, що українське керівництво перевіряє позицію суспільства щодо можливої участі України в Організації договору колективної безпеки (ОДКБ), яка включає Росію, Білорусь, Арменію і країни Центральної Азії. Поширено припущення, що розширення російської військової присутності в Україні до 2042 практично руйнує перспективи України з приєднання до Альянсу (НАТО) до 2042. Хоча для країн, що мають іноземні військові бази на своїй території, немає законних перешкод для вступу до НАТО, непрямий вплив цього чиннику не можна не враховувати.
25. НАТО звернули увагу на новий напрямок зовнішньої політики України. Альянс поважає суверенні право будь-якої демократичної країни на вибір власних пріоритетів, але рішення бухарестського саміту залишаються в силі, і двері НАТО відкриті для України. Експерти, наприклад, директор Інституту світової політики Олена Гетьманчук, певні, що згодом Україна врешті-решт повернеться на шлях євроатлантичної інтеграції.
26. На практичному рівні партнерство між НАТО та Україною триває, попри нову політику Києва. Комісія “Україна — НАТО” була заснована в 1997. Співпраця в галузі безпеки та реформи в оборонному секторі є широкими, і Україна бере участь у миротворчих місіях НАТО. У листопаді 2010 Україна відправила військовий корабель для участі у контртерористичній операції НАТО “Active Endeavour” на сході Середземного моря, і зараз, відповідно до планів, вона має стати першою країною-партнером у силах реагування НАТО.
27. На зустрічі ПА НАТО в Києві у липні 2010 Марчін Кожієл, голова офісу НАТО в Києві, підкреслив, що жоден інший партнер НАТО не має такої всеохопної програми співпраці, як Україна. Альянс допомагає Україні підтримувати громадянський контроль у збройних силах, у підготовці оглядів політики безпеки та інших документів, у навчанні персоналу, координації залучення громадянського суспільства до питань оборони й безпеки, знищення зайвої військової техніки та фугасів, модернізації збройних сил і тому, щоб зробити їх більш інтероперабельними і більш здатними до участі в міжнародних місіях.
28. Цікавий новий аспект взаємин України з НАТО, який став наслідком саміту в Лісабоні, -- можлива роль України в континентальній системі протиракетної оборони. Ця ідея має підтримку як чинного уряду України, так і опозиції. Секретар РНБО Раїса Богатирьова запропонувала використовувати українські радари [11] для очолюваної НАТО системи ПРО. Генеральний секретар НАТО Расмуссен прийняв до розгляду пропозицію України і погодився з українськими офіційними особами щодо початку експертних консультацій стосовно участі України в системі ПРО. Автор цієї доповіді переконаний, що початок співпраці з Україною в галузі ПРО зробить значний внесок в перспективи європейської безпеки, особливо враховуючи те, що географічно Україна розташована на гіпотетичному шляху слідування балістичних ракет з Близького Сходу до Північної Америки.
29. найбільший виклик для зв'язків Україна — НАТО полягає в упередженні проти НАТО серед українського народу. Членство в НАТО не користується широкою підтримкою в Україні, згідно деяких опитувань, вступ до НТО підтримують менше 20% українців. Бомбардування НАТО Белграду 1999 року є особливо непопулярним в Україні.
(Завдячуємо цим російській пропаганді. Та й потім: хіба Сербія Милошевича входила до складу НАТО, якщо ви вже так боїтеся, що вас бомбардуватимуть невідомо з якого дива? Навіть з історичних причин українцям нема за що дякувати сербам, а прихильність до диктаторського, нацистського режиму — то взагалі цілком справа російських пропагандистів. Які завжди сприймали Україну як “санітарний кордон”, і дедалі продовжують вбивати в голови українців, що наша місія — захищати Росію. То й захищайте чергового Милошевича, захищайте. Платіть своїми кістками за російську імперську велич.)
30. Питання вступу до НАТО завжди було суперечливим в Україні. Це часто використовувалося — у внутрішній політиці, особливо антипомаранчевими силами, які представляли Альянс як інструмент “американського імперіалізму”. Замість того, щоб стати дебатами про українські національні інтереси, дебати навколо НАТО обмежилися до ідеологічних битв між політичними таборами, що змагалися в Україні. Багато українців і досі знаходяться під враженням цих посилань до Холодної війни. Ющенко, а згодом прем'єр-міністр Юлія Тимошенко, не згадували НАТО в своїх програмах перед президентськими виборами на початку 2010, тоді як інший кандидат, Арсеній Яценюк, відмовився від підтримки вступу до НТО на користь “позаблокового” статусу, який, згідно опитувань, мав більшу підтримку, ніж приєднання до НАТО чи ОДКБ. [12] проте напередодні президентських виборів у січні 2010 Ющенко попередив, що якщо Україна не захоче вступати до НАТО, вона втратить свою незалежність і демократію [13] У липні 2010 на зустрічі з представниками НАТО директор Центру інформації і документації НАТО (NIDC) в Україні Наталія Немилівська вказала на курйозний факт, що після того, як питання вступу було прибрано з порядку денного, стосунки Україна-НАТО стали менш політизованими, що проклало дорогу до продуктивної співпраці.
31. За допомогою NIDC та інших механізмів НАТО намагається змінити упереджену думку, що НАТО є ніщо інше, як чисто військова організація. На жаль, чинний уряд практично підтримує антизахідні настрої в народі, сприяючи такому іміджу НАТО, який викликає почуття страху. Для зміни суспільної думки на користь НАТО необхідно пов'язувати зі словом “НАТО” інші емоції. На жаль, умови для діяльності незалежних прозахідних ЗМІ та НГО погіршуються, як буде показано далі в цій доповіді (було в першій частині).