Що знають в НАТО про Україну: внутрішні виклики
Автор: Б. Либерал
Катерина
Що знають в НАТО про Україну: внутрішні виклики
Нещодавно в інтернеті з'явився проект доповіді ПА НАТО (075 CDSDG 11 E - ‘POST-ORANGE’ UKRAINE: INTERNAL DYNAMICS AND FOREIGN POLICY PRIORITIES, автор — доповідач з Італії Lucio MALAN) про внутрішню динаміку та пріоритети зовнішньої політики України, на який вже було кілька посилань на сайтах газет. Але ці посилання здебільшого стосувалися думки про ВО “Свобода”, висловленої в цьому документі (до речі, її було наведено не до кінця, принаймні там, де я бачила ту цитату, і висновок знову-таки був відсутній). Через це могло скластися враження, нібито в доповіді більше немає нічого цікавого, а експерти НАТО тупо паплюжать ВО “Свобода” невідомо на чиє замовлення))). А цікаве там є, і багато. Зокрема, прочитання цієї доповіді дещо змінює загальноприйняту в нас думку про те, що Захід мало знає про Україну і нічого в ній не розуміє. Як людина, що прочитала цю доповідь цілком, можу сказати, що знають вони чимало, і не тільки завдяки представникам іноземних фондів та громадських організацій, не тільки завдяки іноземним дипломатам та спостерігачам на виборах, але й завдяки членам української делегації в самій ПА НАТО, яка, попри всю політику нашої влади стосовно НАТО, таки існує.
Доповідь містить кілька розділів, присвячених різним аспектам української політики. Починається вона з передмови, де описуються географічні та історичні обставини існування України, потім іде зовнішня політика, співпраця з НАТО та ЄС, стосунки з Росією та внутрішні проблеми України, далі — висновки.
Я вирішила почати розповідь про документ саме з передостаннього розділу, присвяченого внутрішнім проблемам. Бо це, звісно, має цікавити нас найбільше. Адже завжди корисно поглянути на свої справи нібито з боку, а тут — буквально з боку. До того ж, позаяк ми найкраще знаємо саме внутрішні проблеми країни, цікаво буде оцінити слушність висновків та ступінь обізнаності західних експертів. Водночас цікаво дізнатися, як бачення ззовні відрізняється від бачення однієї й тієї самої проблеми зсередини, з її епіцентру.
Розділи документу перекладено якомога точніше, без спотворення тексту, зі збереженням нумерації джерела. Це зроблено для того, щоб кожен бажаючий міг заглянути в джерельний текст і уточнити, що там написано. Нумерація дозволяє швидко знайти потрібний вам пункт.
Під перекладеними пунктами я дозволила собі вставити власні коментарі, що, мабуть, комусь буде цікаво.
Отже, перша частина статті.
ІІІ. Внутрішні виклики
А. Вибори президента й післявиборна політична ситуація
38. Як було зазначено вище, мирна передача влади 2010 показала здоров*я української демократії. Спостерігачі ПА НАТО, які здійснювали моніторинг президентських виборів січня-лютого 2010, оцінили вибори як значною мірою вільні і чесні, хоча й сумували з того приводу, що Парламент — Верховна Рада -- змінив виборче законодавство під час виборчої кампанії. Пані Тимошенко не здалася легко і зібрала велику кількість скарг, але легітимність новообраного президента не обговорювалася серйозно.
39. При цьому виборчий і післявиборчий процеси також показали деякі недоліки і слабкість української демократії. Перше і головне — вони довели, що політичний процес був занадто персоніфікований і що Парламент виявився неспроможним грати незалежну роль. Перемога пана Януковича сама по собі не означала автоматичного закінчення “помаранчевого” періоду. Відповідно до Конституції України, склад уряду повинний відбивати більшість у Парламенті, який був обраний 2007 року, де “помаранчеві” сили мали крихку більшість. [18] Деякі спостерігачі вважали неминучою неймовірну комбінацію президента Януковича і прем'єр-міністра Тимошенко.
(Ось воно — головне розчарування! Парламент, поведінка депутатів ВР! Виходить, що Захід марно сподівався на чесність наших депутатів. Бо на їхню думку, саме ВР мала протистояти узурпації влади та підтримувати рівновагу між гілками. А що вийшло, всі бачили.)
40. Проте майже наступного дня новий президент спромігся сформувати нову більшість у Верховній Раді. На початку 2010 спостерігачі вважали, що можливі дострокові парламентські вибори. Натомість Янукович виявився здатним витіснити Тимошенко шляхом формування коаліції між своєю Партією Регіонів, комуністами, Блоком Литвина і окремими депутатами-втікачами з блоків Ющенка та Тимошенко — це було порушенням правил, але згодом схвалено поступливим Конституційним судом. Прем'єр-міністром став близький союзник Януковича Микола Азаров. Янукович консолідував свою владу, не дуже враховуючи правила та думку Заходу. Минуло небагато часу до того, як Януковича назвали авторитарним лідером і почали порівнювати його Україну з Україною Леоніда Кучми, який був президентом України з 1994 до січня 2005.
(Найбільшою таємницею для Заходу, як бачу, було й залишається те, як саме він спромігся сформувати ту більшість; так, мешканцям демократичних країн і справді невтямки, чому нібито опозиційні депутати побігли в “тушковану коаліцію”. Також їх здивував Конституційний суд, який не є незалежним. )
41. Іншою слабкістю української політичної системи є залежність системи правосуддя від політичного ландшафту. Противники президента Ющенка також звинувачували його у здійсненні впливу на Конституційний суд, за президента Януковича ситуація не покращилася. Окрім вищезгаданого рішення щодо принципів формування парламентської більшості, Конституційний суд уповноважив президента Януковича у жовтні 2010 на скасування конституційної реформи, що передавала частину повноважень від президента парламенту. [19] Це рішення повернуло країну до Конституції 1996 року, що мало призвести до наступних парламентських виборів у 2011, оскільки термін повноважень ВР складав 4 роки. Проте Верховна Рада послідовно відновила п'ятирічний термін, призначивши вибори на жовтень 2012, коли політики зможуть отримати зиск від прийому Євро-2012 наступного літа. Таке жонглювання політичними правилами гри на догоду тимчасовим політичним інтересам не є прийнятним для зрілих демократій. Окрім рішень конституційного суду, опозиція підозрює, що переслідування доньки та зятя Василя Онопенка, голови Верховного суду України, становить спробу можновладців змусити його піти у відставку.
42. По-третє, події 2010 ще більше посилили поляризацію суспільства. Українська нація не об'єдналася навколо нового президента, і залишається виразний розкол 50:50 між двома протиборчими таборами. Сила табору Тимошенко відбивається в тому факті, що вона програла вибори всього на 3%, попри гіркий розкол з “помаранчевим” лідером Віктором Ющенком і значний економічний спад під час її каденції прем'єр-міністра.
43. Тривожною тенденцією, яка не обіцяє нічого хорошого українській демократії, є результати місцевих виборів осені 2010. По-перше, вони були оцінені як менш чесні, ніж попередні. Виборчі блоки не були допущені до виборів — правило, явно скероване проти Тимошенко. Кандидати висувалися від партії “Батьківщина”, найбільшої в БЮТ. А по-друге, за таких обставин ультраправа націоналістична партія “Свобода” Олега Тягнибока мала успіх в західних областях: Львівській, Тернопільській та Івано-Франківській, захопивши місцеве врядування на територіях, найбільш ворожих до Партії Регіонів Януковича. “Свобода” є антизахідною, антиліберальною, антиєвросоюзівською та антисемітською, але перш за все антиросійською. На президентських виборах 2010 року Тягнибок отримав 1,43% голосів, посівши восьме місце, але зростання підтримки його партії (і більша публічність, яку вони отримають від подолання бар'єру та проходження до Верховної Ради на наступних парламентських виборах) може дискредитувати український націоналізм, природно скерований проти Росії, враховуючи її тривале історичне домінування над Україною. [20] При тому, що в країнах ЄС, від Нідерландів до Угорщини та Швеції ультраправі представлені в парламентах, в такій політично несталій країні, як Україна, це може бути найбільш небезпечним.
(Як бачимо, Захід засуджує лише дії ВО “Свобода”, але в цілому співчуває українському націоналізмові, правильно розуміючи його походження та справжні цілі. Це дає надію на те, що російська пропаганда в дусі сталінських часів не матиме успіху. Дуже приємна новина.)
В. Переслідування опозиційних політиків
44. Можливо, найбільш тривожною подією в “постпомаранчевому” порядку денному є порушення кримінальних справ проти багатьох опозиційних постатей, зокрема, проти лідерки опозиції Тимошенко та кількох членів її уряду. Вони переслідуються за перевищення службових повноважень (у випадку Тимошенко — нібито за нецільові витрати фондів міністерства охорони довкілля на виплату пенсій), незважаючи на попередження ЄС про те, що це явно виглядає на вибіркове правосуддя або зловживання службовими повноваженнями з боку самої наявної адміністрації. Їй не дозволили виїхати з Києва, зокрема — взяти участь у зустрічі ЄС у Брюсселі, мотивуючи це можливістю втечі. [21] Міністр економіки в її уряді, Богдан Данилишин, отримав політичний притулок в Чеській Республіці після того, як був звинувачений у перевищенні повноважень.
45. Аргумент, що законне переслідування багатьох політиків є всього лише результатом більш інтенсивної боротьби з корупцією, спростовується тим фактом, що ці дії спрямовані виключно проти діячів опозиції.
46. Досі відкрита кримінальна справа проти керівника української делегації в ПА НАТО Андрія Шкіля, затриманого 2001 року за участь в акції “Україна без Кучми”. Зараз пан Шкіл захищений парламентським імунітетом, але звинувачення не скасовано.
47. Радше несподівано, було розпочато кримінальне розслідування проти колишнього президента Леоніда Кучми з приводу вбивства журналіста Георгія Гонгадзе в 2000. Було записано, як Кучма каже службі безпеки “позбутися” критичного журналіста, і ця справа становила найважливіший момент стосунків України з Заходом.[22] нове розслідування широко вітали міжнародні організації з захисту свободи ЗМІ. Проте спостерігачі гадають, чи свідчить це про справжнє бажання керівництва країни дізнатися підоснову цієї гучної справи, або це просто результат розриву між колишніми поплічниками Януковичем і Кучмою.
(Вразила відсутність згадки про справу Луценка, що доводить слушність думки Олеся Донія, що деякі вчинки Луценка встановили проти нього багатьох людей і тут, і за кордоном, тому зараз він залишається практично беззахисним перед владою.)
C. Погіршення ситуації зі ЗМІ та НГО
48. Досягнення України у царині свободи ЗМІ є видатними серед пострадянських країн. Серед країн колишнього Радянського Союзу (крім країн Балтії) лише Україну було названо “вільною” в щорічному опитуванні Freedom House “Freedom in the World”, протягом “помаранчевого” періоду з 2006 по 2010. Цьому досягненню передували більше десяти років перебування в категорії “частково вільна” чи навіть “невільна”, за часів президентів Кравчука і Кучми.
49. На жаль, попри запевняння й категоричні заяви президента Януковича, у 2010 році свобода ЗМІ в країні занепала. В доповіді “Freedom in the World” за січень 2011 Freedom House знизила рейтинг України з “вільної” країни до “частково вільної”. [23] Особливо тривожні тенденції присутні на телебаченні, яке є головним джерелом інформації для більшості українців. Прибічник Януковича, голова СБУ Валерій Хорошковський, володіє телевізійною імперією і збільшив свою владу. Згідно доповіді Ради Європи, на керівні посади на державних телеканалах були призначені менеджери з каналу Інтер, що належить Хорошковському. Окрім того, для двох незалежних телеканалів, TVi і 5 Каналу, були юридично обмежені можливості мовлення. Згідно незалежного видання “Телекритика”, TVi і 5 Канал були єдиними каналами, що вважалися об'єктивними.[24]
50. Іншою тривожною тенденцією є зростання кількості психічних атак на журналістів. Представник ОБСЄ з питань свободи ЗМІ Дуня Міятович казала, що це справило негативний вплив на ситуацію зі ЗМІ в Україні. Найбільш значним випадком є зникнення репортера Василя Климентьєва, який щез у серпні 2010 — справа, що перекликається з убивством Гонгадзе 2000 року.
51. Законодавство в галузі ЗМІ потребує подальшого вдосконалення. Попри ухвалу українським парламентом у січні 2011 універсального Закону про доступ до публічної інформації, що є позитивною ознакою, ще багато слід зробити для підвищення прозорості володіння ЗМІ і приватизації державних друкованих ЗМІ. Згідно Міятович, “нестача прозорості володіння ЗМІ викликає питання про афіліацію ЗМІ з політичними та бізнесовими групами. Державні ЗМІ є пережитком минулого і повинні бути приватизовані або ліквідовані.” [25] Дедалі більші побоювання викликає те, що проурядові олігархи піддають деякі ЗМІ, як то Kyiv Post, складним і дорогим судовим процесам із захисту від “наклепу”.
52. Опозиція також побоюється, що уряд нічого не робить для приборкування підвищеного інтересу Росії до українського медіасектору. За ствердженням члена української делегації в ПА НАТО пана Зайця на зустрічі Асамблеї в Києві у липні 2010, посилення впливу Росії на українську культуру і суспільну думку є наслідком узгодженої російської політики поступового захоплення українських ЗМІ та інформаційної інфраструктури, щоб у такий спосіб здійснити “інформаційну окупацію” України.
53. В термінах громадянського суспільства НГО залишаються жвавим, помітним сектором, який суттєво виріс за останні роки, кількість якого подвоїлася з 2004 по 2009 рік. Проте Freedom House зауважує, що відповідне законодавство залишається застарілим, особливо оскільки двозначне поняття “неприбуткової діяльності” практично забороняє НГО отримувати доходи, необхідні для їх законних цілей. Внаслідок цього НГО непропорційно залежать від фінансування з-за кордону. Також, для здійснення діяльності загальнонаціонального масштабу НГО повинні бути зареєстрованими в кожному регіоні України. Ба більше, попри демократичну риторику адміністрації, дедалі більша кількість активістів НГО піддається цькуванню з боку чиновників, і в деяких випадках проти мирних акцій протесту застосовуються непропорційно великі поліцейські сили (так у тексті), як це було в ситуації з вирубкою лісу в міському парку у травні 2010.
54. Симптоматичною подією, яку слід згадати тут, є випадок із українським аналітиком Фонду Конрада Аденауера Ніко Ланге (Фонд Конрада Аденауера — це мозковий центр, пов'язаний з Німеціким Християнсько-демократичним Союзом). Ланге на 10 годин затримали в аеропорту Києва у червні 2010, при спробі в'їхати в країну незабаром після публікації докладної доповіді про стрімку консолідацію влади Януковичем.[27]
D. Адміністративна реформа та боротьба з корупцією
55. Одним з ключових елементів виборчого порядку денного президента Януковича була боротьба з корупцією. Справді, всюдисуща корупція є одною з принципових проблем України, яка істотно підриває репутацію демократії та посилює розчарування та невиправданість очікувань народу.
56. Два корисні, але різні критерії оцінки бізнес-клімату показують, що очікування України не виправдалися (хоча Янукович, можливо, ще не був у владі достатньо часу, щоб справити серйозний вплив на рейтинги, показники свідчать про те, що ситуація з бізнесом і корупцією не дуже змінилася). Індекс Світового Банку Doing Business відстежує легкість ведення бізнесу в країні. В 2011 році українська економіка посіла 145 місце з 183. Це означає незначне покращення порівняно з 2010, коли вона займала 147 місце. В кількох категоріях ситуація погіршилася: 164 місце з реєстрації власності, 179 — з отриманням дозволів на будівництво та 181 — зі сплатою податків. Для порівняння, з легкості ведення бізнесу РФ займає 123, Молдова — 90, Польща — 70, Білорусь — 68, Румунія — 56, а Грузія — 12 місце.
57. Індекс сприйняття корупції Transparency International у 2010 році включав 178 економік, і Україна посіла 134 місце з показником 2,4 за 10-бальною шкалою (більш високий показник означає менші проблеми з корупцією), разом із Азербайджаном, Бангладеш, Гондурасом, Нігерією, Філіппінами, Сьєрра-Леоне, Того і Зімбабве. Це було покращення порівняно з 2009, коли Україна набрала 2,2 бала і опинилася на рівні Росії, яка наразі вважається більш корумпованою. Для порівняння, у 2010 році РФ займала 154 місце, Білорусь — 127, Молдова — 105, Румунія — 69, Грузія — 68, а Польща — 41.
58. нова адміністрація намагається вдосконалити систему державного врядування України, а парламент ухвалив пакет антикорупційних законів, але результат цих зусиль ще попереду.
E. Події в економіці
59. Економічний клімат теж не покращився. Для утримання внутрішніх цін на продовольство адміністрація обмежила експорт зерна, потім віддала більше половини експортних квот трьом місцевим компаніям, що розсердило Американську Торговельну палату. Фінансовий кореспондент у Києві Роман Олеарчик пише, що під наглядом МВФ за економікою “адміністрація має працювати понаднормово, щоб очистити життя бізнесу. Вона цього не робить.”[28]
60. Розглядаючи зміни в Україні, слід пам'ятати про минуле економіки, яка зазнала краху через фінансову кризу і країну з поганою фінансовою системою. Після краху Lehman Brothers в США у вересні 2008, швидкий спад глобальної ліквідності змусив Україну знизити курс гривні до долара; валюта негайно втратила 40% своєї вартості. Ціна сталі, найголовнішого експортного товару України, також різко впала. Через брак довіри на ринку уряд мусив звернутися до МВФ. Навіть ті, хто вважає, що прем'єр-міністр Юлія Тимошенко непогано впоралася з кризою, [29] мусять визнати, що Янукович отримав країну в жахливому економічному стані, і головним пріоритетом було стабілізувати ситуацію і покращити бюджет, щоб запобігти дефолту. Залишається проблема з кредитами, що не працюють, тоді як дефіцит бюджету на 2010 рік становив 5,3%.
61. Янукович залучив Сергія Тігіпка, який несподівано посів третє місце на президентських виборах [30], призначивши його заступником прем'єр-міністра з питань переговорів з МВФ. Продовження оренди для ЧФ РФ було суперечливим, але оборудка “газ в обмін на базу” послабила тиск на бюджет шляхом зниження ціни на газ, на який даються державні субсидії, а це допомогло відновити переговори з МВФ, які припинилися переди виборами через те, що політики стали під прапори популізму (зокрема, Янукович і Ющенко підтримали закон про соцстандарти, прийнятий наприкінці 2009 року, який додавав 2,5% ВВП на урядові витрати для подолання проблеми бідності, але в той час Україна не могла собі цього дозволити). Таким чином, Янукович у перші місяці своєї каденції міг домагатися економічного прогресу безболісно для населення, коли він консолідував свою владу в розділеній країні. Він утримуватиме владу за за допомогою більш сильної владної вертикалі, тоді як подальші реформи проводяться під тиском з боку МВФ, попри те, що це також призведе до збільшення тиску з боку Заходу через відхід від демократії.
62. МВФ затвердив новий 29-місячний кредит підтримки з СПП на 10 мільярдів (спеціальні права позики — біля 15,5 млрд. Доларів), отже, співпрацею він задоволений. Але потрібні реформи будуть болючими, скорочення астрономічних витрат України на пенсії, податкова реформа і підвищення цін на газ для споживачів для ліквідації дефіциту Нафтогазу — це практично скасує всі вигоди, які можуть побачити громадяни від оборудки “газ в обмін на базу”. Зростання економіки України наразі реально складає 4% на рік, і прогнозується збереження цього рівня, що нижче від зростання біля 7%, яке було в минуле десятиліття до кризи 2008/2009.