Українська медицина не влаштовує майже нікого. Мільярди розтринькуються та розкрадаються. Намічений крок вперед, але такий самий недолугий, як і попередні.

Що є зараз? Все погано.

1. Конституція обіцяє кожному безоплатну та кваліфіковану медичну допомогу. Але амбіції не відповідають амуніції. Україна не виробляє стільки, щоб реально оплатити ліки, роботу кваліфікованих лікарів та забезпечити апаратурою для реального надання такої допомоги всім, хто її потребує.

2. В результаті 3/4 коштів, що виділені на медицину з бюджету йдуть на підтримку медичних закладів – виплату невеликої зарплати лікарям, оплату комунальних послуг, закупівлю товарів та послуг (бензину, зв’язку, запчастин, канцтоварів тощо) та ремонту будівель. На лікування залишається мізерні суми, за які реально лікувати 42млн.громадян неможливо. Їх за ці кошти ніхто й не лікує. За лікування, діагностику, процедури тощо більшість платить свої гроші.

3. Медикаментів та апаратури за бюджетні кошти недостатньо для лікування більшості населення країни. Але те, що є розподіляється випадковим чином. 2 різні області, 2 обласних центра різних областей, 2 лікарні в одному місті, 2 лікарні сусідніх районів можуть мати абсолютне різне забезпечення апаратурою, спеціалістами, медикаментами та медичними виробами. В одній міській лікарні пацієнту безплатно роблять багато процедур та досліджень, консультує фахівець, в тому ж місті у сусідньому районі – без грошей ні уколу, ні рентгену, ні консультації. Для аналізів чи досліджень направляють у приватну клініку. Там кілька УЗД-апаратів і всі працюють, тут 1, часто поламаний чи лікар відсутній. Жодного стандарту оснащення клініки чи безплатної допомоги на практиці не існує.

4. Ситуація, коли медична допомога фінансується частково, породжує корупцію, бо ніхто не знає, на що вистачає бюджетного фінансування. В результаті за гроші роблять процедури на бюджетному обладнанні, вимагають купляти шприци та катетери при наявності бюджетних та ін. На території бюджетних клінік працюють приватні фірми, в яких насправді задіяні лікарі самої клініки, відносини такої клініки з орендаторами непрозорі. Наприклад, з пацієнта беруть гроші, що йдуть не в бюджет клініки, а в приватну фірму та ін.

При лікарнях працюють благодійні фонди, в які пацієнтів примушують здавати внески. Ці фонди насправді часто контролює менеджмент самої лікарні.

5. У поліклініках не вистачає фахівців та апаратури, тому в ситуаціях складніше за нежить пацієнта направляють у лікарню, де він займає ліжко тиждень-другий для виконання досліджень, що можна було виконати амбулаторно. Ці дослідження та процедури виконуються 1 на 2-3 дні, бо апаратури мало і вона зайнята.

6. До 10% коштів, виділених бюджетом на медицину йдуть на комунальні видатки, які будуть тільки зростати. Немає ані стимулів, ані порядку для звільнення лікарень від зайвих площ, переїзд у менші за площею та більш пристосовані для роботи приміщення, впровадження енергоефективності.

Якщо коротко, то 70млрд.грн. державного бюджету витрачається здебільшого на підтримку будівель та закладів, а не на лікування. Будівлі та заклади залишились з радянських часів і часто підтримується в якості карго-культу, а не тому, що вони там комусь потрібні у такому вигляді.

За бюджетні кошти більшість отримують лікарняні, довідки та інші бюрократичні процедури, а також корисні поради в доволі простих ситуаціях. Але декому щастить і він повністю чи частково за бюджетний кошт отримує лікування, іноді складне. Такі люди часто є захисниками існуючої системи. Те, що більшість за все те саме платить свої кошти, лише посилює конфліктність ситуації.

Що пропонується реформаторами?

Якщо узагальнити, то пропонується, щоб державні медичні заклади стали самостійними неприбутковими організаціями. А держава не буде фінансувати їх утримання, а тільки реальне лікування. Як це буде – деталей ніхто не розказує.

Але у 2017р. вже обіцяють почати з поліклінік. Кожен українець буде заключати договір з лікарем. Не з закладом, а особисто з лікарем. За кожен такий договір лікар буде отримувати 210грн з бюджету. Реформатори виходять з того, що середній лікар приймає 2000 пацієнтів на рік. Тобто він отримає 420т. грн. на рік або 35т.грн на місяць. Це не тільки йому, але й медсестрі та іншим помічникам. Мабуть не враховано, що потрібні кошти на оренду приміщення,  устаткування, витратні матеріали. Чи це буде оплачуватись хворими, як і зараз? Не кажуть.

Але це стосується не всіх лікарів, а тільки педіатрів, терапевтів, лікарів загальної практики. Вони будуть займатися профілактикою, лікувати випадки, що не потребують складного обладнання, направляти до фахівців. Чи вистачить цих грошей на аналізи ще не порахували.

Невеликі підрахунки.  У бюджеті 2016р. на поліклініки, центри первинної медичної допомоги та фельдшерські пункти з бюджету виділено 10.3млрд.грн.  Якщо на лікування  42млн. громадян буде виділене по 210грн, то всього витрачено 8.8млрд.грн. Але на лікування дітей та пенсіонерів начебто обіцяють дати більше. Можливо, якраз 10млрд.грн. і вийде. Але 10.3млрд.грн. сьогодні – це на всіх лікарів поліклінік, у т.ч. спеціалістів. А вони в 2017р. ще не реформуються. Тобто все одно будуть потрібні додаткові кошти.

Проблем тут кілька. Частина з 42млн.громадян реально в Україні не проживає і договорів заключати не зможе. Мабуть, ці кошти залишаться невикористаними? Далі, тих коштів, що зараз є, не вистачає для якісного лікування. Апаратури немає, на шприци, катетери, плівку, перев’язувальні матеріали виділяється не більше 10% від необхідного. Аналізи та дослідження пацієнтів направляють робити до приватних закладів чи в лікарню. Так все й залишиться?

З лікарнями та фахівцями у поліклініках заплановано розбиратись з 2018р. Там вже існуючих коштів не вистачить, кажуть реформатори, потрібно буде збільшувати фінансування чи з бюджету, чи за рахунок медичного страхування громадян – як саме вони не кажуть, можливо ще самі не вирішили. Але ідея та сама – клініки стануть самостійними суб’єктами, бюджет буде їм платити за вилікуваних хворих. Будуть розроблені розцінки вартості лікування різних патологій на основі додержання лікарями регламентів, які будуть розроблені на всі основні випадки.

З 2019р. будуть реформувати медичні інститути що надають високотехнологічну допомогу.

Щоб отримати кошти за пацієнта, якому надано допомогу, лікар буде мати справу з Національною службою здоров’я. Саме вона буде перевіряти якість наданої допомоги і перераховувати бюджетні кошти лікарю.

Що в цьому гарного? Дається простір для приватної ініціативи. Будь-який лікар може заключити з пацієнтом договір і отримати належні 210грн. В подальшому також приватний лікар чи приватна клініка зможуть отримувати бюджетні кошти – все буде залежати від вибору пацієнта. Якщо план буде реалізований, це буде рішучим кроком до приватної медицини.

Якщо цей план буде реалізований, у минуле піде фінансування будівель та закладів, бюджетні кошти підуть на лікування, причому, досить рівномірно розподілені по ясному правилу.

Що в цьому поганого?

1. За 210грн реально жодного хворого неможливо вилікувати. Абсолютно не зрозуміло, що входить у цю суму. Якщо як і раніше ОРЗ та виписка лікарняного, довідок чи направлення до спеціалістів, то чи потрібно на це витрачати 8млрд. бюджетних коштів?

2. Незрозуміло, з яких джерел лікар буде купувати нове обладнання? Хоч ті ж кардіографи, тонометри тощо? Держава буде продовжувати постачати, навіть приватним лікарям чи за свої?

3. Реформатори обіцяють ввести обов’язкові регламенти лікування та на їх основі на 2-му етапі реформи обраховувати вартість лікування. Але ж спочатку треба зробити стандарт оснащеності робочого місця лікаря, бо сьогодні всі лікарні та поліклініки оснащені по-різному, жодного стандарту не дотримуються. Хто буде фінансувати дооснащення робочих місць лікарів, щоб вони могли працювати за регламентами? Держава чи вони самі?

Повзуча прихватизація. Навіщо робити те саме і сподіватися на інший результат?

4. І найголовніше. Фактично повторюється історія початку незалежності. На той час всі підприємства були державними і працювали на основі державних грошей, фондів, заказів. З початком ринкових реформ відмінили плани, фонди, кожне підприємство стало працювати на ринок і жити на зароблені кошти. Поруч виникли приватні фірми. Що в результаті? Деякі директори просто розікрали свої підприємства і вони зупинилися. Деякі вивели активи у приватні структури, які їм належали. Почалася боротьба за право розікрасти між чиновниками, керівництвом підприємств, бандитами. В результаті більшість підприємств приватизували, частина з них зупинилась, інші працюють, деякі навіть успішно. З тих що залишились державними знов таки половина стоїть, більшість інших працює неповний день, затримує зарплату, працює не за профілем.  Сьогодні влада не знає що робити з 3.5т підприємств, що залишились у державній власності.

Фактично реформатори додають до їх переліку ще з 10т. лікарських закладів. Їх перспектива нічим не відрізниться від долі їх попередників. Головлікарі, місцева влада без сумнівів буде виводити активи у свої приватні фірми, державні поліклініки та лікарні не зможуть оплачувати комунальні видатки, потрібні матеріали та послуги і будуть зупинятись. Адже лікарням треба буде ефективно працювати. А головлікар призначається владою зовсім з інших міркувань.

Так, пані міністр запевняє, що закриватися заклади не будуть. Мовляв, їх спрямують на соціальну допомогу бідним та хворим. Але, знов таки, за які кошти? Ці величезні будівлі разом з персоналом передадуть до соціального відомства і будуть фінансувати за кошти соціального бюджету – на додаток до існуючих соціальних видатків? Схоже на добрі наміри.

Вже сьогодні є випадки, коли медичної субвенції не вистачає на комунальні видатки та зарплату, доводиться обирати. А тепер уявіть, сидить лікар у державній поліклініці, а обслуговує пацієнта як приватний. І гроші з бюджету отримує собі як приватний лікар (чи приватна фірма), а поліклініка – ні. Саме так було с заводами та інститутами, чому вони й стали. Саме так буде і з медичними закладами. І знов буде несприйняття процесу «розікрали», «прхватизатори». Навіщо обирати таку схему? Бо звично?

Чому не можна було просто приватизувати медичні заклади? На початку 1990-х підприємства не приватизували, бо боялись, були ідеологічні забобони. Від незнання та забобон дозволили розікрасти державні підприємства і все одно приватизували пізніше. Але сьогодні вже є досвід. І чомусь повторюють старі практики, які вже довели свою недолугість.

Тобто з одного боку приватизація пройшла і добре. З іншого було допущено масове розкрадання, часто просто занедбання активів. І в масовій свідомості було закладене негативне сприйняття приватизації, їх результатів, а значить, і приватній власності, що склалася. Є побоювання, що те саме буде у медицині.

Існуюча система являє собою розтринькування десятків мільярдів народних грошей, джерело корупції, недбальства та неефективності. Грошей на централізоване покращення немає. Тобто без децентралізації процесу, відкриття можливостей для приватної медицини не обійтися. Добре, що, хоч і з великим запізненням, починають. Погано, що в чергове наступають на ту саму кочергу.

Реформу вивчав В.Рапопорт