Продовжуємо аналіз положень проекту нового Кримінального процесуального кодексу, деякі з них є справді прогресивними і мають гуманістичне спрямування, зокрема щодо захисту людини від катувань.

1. На сьогодні в українських правоохоронців людська гідність – не в фаворі. Людей б’ють, катують, залякують, принижують, погрожують, тобто роблять все щоб особа зізналася у тому, чого вона, можливо, і не робила. Натомість проект нового КПК містить положення, які принаймні спрямовані на убезпечення особи від катувань і жорстокого поводження.

У ст. 7 Проекту КПК повагу до людської гідності визначено як одну із засад кримінального провадження. Ст. 11 Проекту встановлює обов’язок держави забезпечити повагу до людської гідності та заборону піддавати людину катуванням та іншим видам поганого з нею поводження. Такі положення Проекту КПК можна лише вітати, оскільки це є втіленням високих міжнародних стандартів у сфері захисту людської гідності.

Разом з тим ця стаття не містить одного важливого елементу – заборони погрожувати затриманому застосувати катування до близьких йому людей, до членів його родини з метою змусити його зізнатися у вчиненні злочину або вказати на осіб, що його вчинили. Відсутність такого положення у ч. 2 ст. 11 Проекту йтиме у розріз із практикою Європейського суду з прав людини (наприклад, рішення у справі «Нечипорук та Йонкало проти України, 2011 р.»), за якою погрози членам родини затриманого можуть становити нелюдське поводження і суперечити ст. 3 Європейської конвенції з прав людини. Якщо таке положення залишити в чинній редакції, то у майбутньому цілком можливі випадки тиску на підозрюваного з боку правоохоронців через погрози застосувати катування чи побиття членів його родини. Саме тому одна із моїх поправок до проекту КПК полягає у виправленні цієї помилки.

2. Зазначу, що проект КПК містить положення, які відповідають стандартам Європейського комітету із запобігання катуванням (СРТ). Так, пп. 2, 3 та 7 частини третьої ст. 42 Проекту закріплюють ті права підозрюваного, обвинуваченого, на яких наголошує СРТ у своїй Другій, Шостій і Дванадцятій загальних щорічних доповідях. Якщо підозрюваний, обвинувачений є іноземцем, то він має право на зустріч з представником дипломатичної чи консульської установи своєї держави. В той же час адміністрація місця ув’язнення зобов’язана забезпечити таку зустріч (ч. 6 ст. 42).

Разом з тим право на медичну допомогу у світлі рекомендацій СРТ передбачає право на огляд лікарем за власним вибором затриманого, тобто тим лікарем, якому він довіряє. Однак певні положення проекту КПК (ч. 4 ст. 208, ч. 1 ст. 212, ч. 1 ст. 213) вказують лише на право на медичну допомогу без зазначеного уточнення.

3. Сумнівним з точки зору дотримання прав людини і захисту її від катувань є положення ч. 2 ст. 211 проекту, яка встановлює строк у 60 годин протягом якого, але не пізніше, затримана без ухвали суду, слідчого судді особа має або бути звільнена або доставлена до суду. Такий строк не відповідає терміну «негайно» у світлі ст. 5 ЄКПЛ. Він має бути значно меншим. Інакше – знову будуть мати місце випадки, коли людей катуватимуть і битимуть до моменту їхнього доставляння до суду.

4. Одним із прогресивних положень проекту КПК є стаття 87, яка встановлює обов’язок суду визнати докази, отримані внаслідок суттєвого порушення прав людини, зокрема і внаслідок катування, нелюдського поводження чи погрози застосування такого поводження, недопустимими. Положення ст. 89 проекту покладають на суд вирішення питання допустимості доказів.

В той же час ст. 84 проекту визначає фактичні дані доказами вже на стадії досудового розслідування, а ст. 94 дає право слідчому і прокурору оцінювати кожний доказ з точки зору допустимості.

Таким чином, положення ст. ст. 87 та 89 проекту КПК входять у конфронтацію із положеннями ст.ст. 84 та 94 проекту. З одного боку допустимість доказів оцінює лише суд, з іншого – таке право мають слідчий і прокурор. Навіщо створювати зайві проблеми із тлумаченням і застосуванням положень КПК?

5. І найголовніше. Будь-який законодавчий механізм захисту людини від катувань з боку правоохоронців не буде мати жодного сенсу, якщо не буде забезпечено ефективного розслідування заяв про катування і жорстоке поводження і подальшого покарання винних. Європейський суд з прав людини, даючи тлумачення ст. 3 ЄКПЛ встановив обов’язок державних органів проводити розслідування таких фактів. Україна в цьому плані пасе задніх, і Суд вже неодноразово визнавав нашу державу порушницею ст. 3 ЄКПЛ.

Зважаючи на це, відповідно до ч.ч. 6 та 7 ст. 206 проекту на слідчого суддю покладено обов’язки зафіксувати заяву особи про застосування до неї катувань, інших видів жорстокого поводження та забезпечити невідкладне проведення судово-медичного обстеження; доручити відповідному органу досудового розслідування провести дослідження цих фактів; вжити заходів для забезпечення безпеки такої особи. Слідчий суддя зобов’язаний це зробити навіть тоді коли особа не заявляє про це, однак її зовнішній вигляд, стан чи інші відомі обставини дають підстави для обґрунтованої підозри про порушення вимог законодавства.

Вказані положення власне можна назвати такими, що відповідають міжнародним вимогам. Тим не менш ст. 206 потрібно, як на мене, доповнити положенням про необхідність негайного відсторонення службових осіб, на яких вказує особа, від виконання їхніх обов’язків. Також слід покласти обов’язок проведення перевірки цих заяв не на орган досудового розслідування (так є в редакції першого читання), а на прокурора. Це дало б можливість уникнути випадків коли перевіряти заяву про катування буде керівник органу досудового розслідування, в якому працюють ті службові особи, на яких вказує заявник.

Насамкінець скажу, що створений у проекті КПК механізм захисту людини від катувань в принципі має бути дієвим. Однак знову ж таки – питання у тлумаченні і правозастосуванні. Навряд чи можна очікувати різкого зниження випадків катувань з боку правоохоронців, враховуючи стійку багаторічну практику застосування таких дій цими суб’єктами. Саме тому судді та прокурори повинні бути особливо уважними до будь-яких заяв про катування з боку міліціонерів і ретельно проводити перевірку цих фактів. Честь мундира, яку так прагнуть захистити мовчанням і укриттям, виявляється лише ще більш заплямованою. Підтвердженням цьому є цілий ряд рішень Європейського Суду з прав людини у справах проти України: «Нечипорук і Йонкало», «Олександр Смірнов», «Яковенко», «Афанасьєв», «Білий», «Давидов та інші», «Олексій Михайлович Захаркін» тощо.

P.S. Це мав бути мій виступ сьогодні на комітетських слуханнях щодо проекту КПК. Однак слова мені не надали, тож публікую текст тут. :)

Еліна Шишкіна Народний депутат ВР України