Більшість людей так звикли до заборон, що певні – їх можна вводити як заманеться. Що вони нічого не коштують. Ну непотрібна заборона – ну й що, кому від цього погано?

От пан головсанлікар визнає, що епідеміологічного сенсу у багатьох карантинних заборонах немає, просто люди зрозуміють, що в країні епідемія тільки якщо їм заборонити пити каву та гуляти у парку. Ця філософія підтримується багатьма. Фахівці кажуть про неефективність багатьох заборон для боротьби з вірусом. Але, відповідають, невідомо, що там ефективно, а про всяк випадок заборонити треба. Гроші ж не втрачаєш а раптом допоможе? Як це заборона може не допомогти? От люди спілкуються, раптом хтось кого інфікує. А так заборонили – і не інфікує. А далі кожен не інфікований не заразить ще кілька і так епідемія буде приборкана. Математику, мабуть вчили, а вивчили про користь заборон.

Від вірусу гинуть значно менше, ніж від хронічних захворювань. І цим людям зараз дуже складно лікуватись.

Припинені клінічні дослідження нових методик. Для багатьох участь в цих дослідження  був єдиним шансом отримати дороге сучасне лікування. Довго чекали, пройшли необхідні обстеження – і все зупинилося. Спробуйте дожити до закінчення карантину, кажуть їм.

Припинені планові госпіталізації. Чималій кількості хворих це єдиний шанс вижити. Чекайте, може дочекаєтесь.

Неможливо дістатися до лікаря у обласному центрі чи в Києві.

- Це в них не коронавірус? Ну то й не відволікайте. Не цікаво. Тим більше, що їх хворобу забороною не вилікуєш. А ми на інших методиках не розуміємося.

Психологічна ціна.

В Європі, яку наші заборонники вважають за взірець карантинних обмежень, враховують 5 стадій розвитку епідемії

1. Перші інфіковані з-за кордону

2. З’являються місцеві осередки, пов’язані з тими, хто повернувся

Карантин поки що не потрібен і безглуздий.

3. Почалося внутрішнє розповсюдження вірусу, простежити зв’язок з з-за кордоном неможливо

Тут потрібен, на їх думку, карантин.

4. Епідемія досягає піку.

5. Починається спад кількості нових інфікованих.

Коли спад стає сталим карантин треба знімати. Було достатньо часу налагодити тестування, відслідковувати контакти інфікованих, країна може жити в умовах вірусу.

Така схема відбувається практично в усіх країнах, незалежно, який карантин, жорсткий чи легкий вони вводили і чи вводили взагалі. Час на 3 та 4 стадію – зазвичай місяць практично у всіх країнах. І кількість хворих визначається не карантином, а культурними чи географічними моментами, які ще ніхто не дослідив, і які не залежать від влади.

Україна ввела карантин 12березня. Навіть за європейськими правилами – зарано. На той час була тільки 1 стадія - хворіли лише ті, хто повертався з-за кордону. Але свідки користі карантину дуже задоволені. Начебто саме він щось покращив. «Влада добре зробила, що ввела карантин завчасно. А то було б як в Італії». Хоча ми спостерігаємо зростання кількості інфікованих майже таке саме як у сусідній Білорусі, що не знала карантину. Здавалося б – який сенс обмежувати контакти всередині країни, коли вірус прямує з-за кордону? На кордоні його й ловіть! Не ловлять, обмежують всередині і багатьом подобається. Чому, логіки ж нема? Тому що заборона! Тому що в їх культурі обмеження – це найкращі ліки від будь-якої хвороби.

В Європі, з якої наші заборонники беруть приклад, розуміють, що місяць – це максимум, який можна не давати людині працювати. Бо за цей час людина ще має запаси, ще не відійшла психологічно від своє роботи чи бізнесу, ще можна все відновити. Коли термін більше – з’являються складнощі і з грошима, і з психологією, змінюється ринок та т.ін.

В Україні 3 стадія за європейськими мірками настає тільки зараз, а місяць карантину вже пройшов. Люди вже місяць не працюють і ще місяць це їм не світить, бо показники захворюваності будуть лише зростати чи стояти на максимумі. Робота, бізнес, всі колишні зусилля пропадають. Кошти закінчуються, відбуваються психологічні зміни, ситуація на ринку невідома, багатьом може не бути куди повертатися.

Так яка різниця, кажуть, місяць карантин, рік, чи все життя? Ми ж контакти припиняємо, щоб вірус на розповсюджувався. А люди нехай живуть як знають, нам в он-лайні закази йдуть.

Економічна ціна заборон.

Забороні в різних країнах різні.

Бізнеси, що пов’язані з масовими заходами чи туризмом, транспортними перевезеннями мабуть відновляться не скоро з об’єктивних причин. Тобто деякі постраждають в будь-якому випадку. Але навіщо збільшувати їх кількість?

В деяких країнах заборонено все, що не критично важливе (хоча критичність визначає влада, і ті ж металургійні заводи деяких власників працюють, а деяких в тій самій країні - ні). В інших країнах промисловість працює, а стоїть сфера послуг.

Чим жорсткіше заборони, тим менше розповсюдження вірусу? Ні, навпаки. А чому забороняють? Тому, що забороняти – це просто і зрозуміло для будь-якого чиновника. А всі ці зв’язки з багатьох шарів – це складно.

Бізнес багатьох постраждає навіть без прямих заборон. Бо попит зменшиться і зміниться.

Іноземні партнери зменшують попит на українську продукцію. Заробітчани зменшать надходження валюти.

І без карантину в економіці України к вересню-жовтню були б великі проблеми, бо виробництво падало і бюджет не виконувався, а інвестори ще у грудні припинили вкладати в український ринок, а у лютому почали забирати свої вкладення.

Тобто припинення роботи цілих секторів української економіки накладається на аналогічні проблеми в українських торгових партнерів та негативні тенденції на ринку, які вже були до карантину.

В Україні зусиллями влади сфера послуг зупинилася. Торгівля непродовольчими товарами – так само. До речі можна буде дізнатися справжню ціну сфері послуг в Україні. Бо вона гірше піддається обліку, ніж наприклад промисловість чи сільське господарство, а рівень та доступність послуг в Україні в останні роки зростала швидкими темпами. В статистиці цей процес не завжди знаходив відображення. Але прямо впливав на наш добробут який через це зростав. А зараз знизиться.

Державна допомога, яка щедро роздається в Європі, в Україні недосяжна.

По-перше, її не всі зможуть отримати. Зазвичай допомогу отримують ті, хто поруч з владою, ті, хто вміє отримувати, доводити та домовлятися. Інші не отримують нічого, навіть якщо підходять за критеріями.

А той, хто мало сподівався на державу і працював сам, і за критеріями не підійде.

По-друге, на державну допомогу немає коштів. На відміну від ЄС чи США українська влада не може друкувати та роздавати долари чи євро. А свій достаток люди звикли вимірювати саме в них. Тому роздача гривні призведе лише к зменшенню доходів та статків всіх, хто заробляє в гривні.

Можливості української влади допомогти економіці грошима дуже обмежені.

На сам кінець про соціальну психологію.

В результаті заробітки впадуть. Звичний рівень життя стане недосяжним, всі зусилля по розвитку бізнесу чи підвищення статусу на виробництві за останні роки виявляться марними.

Велика кількість економічно активних людей втрачають фінансово, не мають звичного рівня життя та способу заробітку, озлоблених та психологічно готових до крайніх дій.

Ці процеси не можна побачити. Люди живуть, щось намагаються робити чи вже не намагаються, опустивши руки, але поводячи себе законослухняно.

Ніхто не знає, коли настає ця межа, коли людина готова до вибуху і коли таких людей виявляються багато. Але вона настає, коли влада лякає та обмежує, розпалює емоційне напруження та нічого не дає натомість, не дозволяє заробляти та займатись суспільно корисними справами. «Нех__ шастать» працює певний час. А потім люди починають шастать не питаючи владу.

Соціальна катастрофа не обов’язково пов’язана з матеріальними проблемами. Але обов’язково – з суспільним розбурханням, з сильними емоціями, які завершилися масовим збіднінням і неможливістю заробити корисними та цікавими справами. З розчаруванням у можливості впорядкувати своє життя власними зусиллями. Всі складові є.

Між іншим, у країнах з жорстким карантином великі соціальні заворушення також можливі. Але ці країни більш стійкі ніж Україна, не мають злих сусідів, що зазихають на них, тому скоріше пройдуть посткарантинний  період без катастрофи. А от у України шанси невеликі.

Насправді, будь яке соціальне потрясіння пов’язане з простою ідеєю – не потрібні складні рішення та довгі розмови.  В даному випадку «все взяти й заборонити».