Початок XXI століття ознаменувався активним переходом аграрного сектору від хімічної форми ведення сільського господарства до органічної. Виробництво такої продукції вимагає від фермера табу на використання отрутохімікатів, синтетичних добрив, стимуляторів росту та генетично модифікованої технології на землі, де вирощують органічні рослини чи тварин. Нині в світі так працюють у понад 140 країнах на 32-х мільйонах гектарів землі. І світовий ринок цих продуктів щороку зростає на 5 мільярдів дол.

Головними лідерами з виробництва «органіки» сьогодні є США, Аргентина, Канада, Польща, Іспанія, Португалія та Німеччина. Однак, за прогнозами експертів, із часом достойну конкуренцію їм складе й Україна. Вже 2010 року очікуються рекордні темпи зростання вітчизняного ринку органічних продуктів. Ще покращити їх може закон «про органічне виробництво», прийняття якого очікується цього року. Про перспективи, бар’єри та особливості розвитку вітчизняного ринку органічних продуктів «День» розпитував голову правління Федерації органічного руху України Євгена МИЛОВАНОВА.

— Яка історія виникнення органічного руху в світі та в Україні?

— Зараз існують різні погляди на те, коли з’явилось органічне виробництво. Дехто вважає, що воно розвивалося ще за часів наших дідів та прадідів. Але не забуваймо, що до кінця XIX століття у господарстві не використовували хімію та пестициди, бо їх просто не було. І всі продукти харчування вважалися натуральними. У наш же час вирощувати чи виробляти різні продукти можна із або без ГМО, пестицидів, отрутохімікатів, мінеральних та синтетичних добрив. Тому для отримання продукцією статусу «органічна» сьогодні її «чистоту» повинна підтвердити незалежна сертифікаційна компанія.

У нову добу хімізація виробничих процесів на українських землях почала набувати значного поширення з 1970-х років. І аграрії пишалися цим, бо тоді це свідчило про індустріалізацією сільського господарства. Використання хімії за короткий час принесло певні видимі результати — вищі врожаї. Однак згодом людство помітило не менш істотні мінуси — різноманітні алергії та хвороби. Саме результати зі знаком «мінус» і підштовхнули шукати альтернативу хімізації. Першими робити це почали в Європі.

Родоначальником біодинамічного, а пізніше —органічного господарства європейці вважають австрійського вченого Рудольфа Штайнера. Саме він 1924 року прочитав свій відомий курс лекцій з сільського господарства, в якому акцентував увагу на значному зниження якості продукції в результаті використання при її виробництві різноманітних неприродних добрив тощо. Перестороги щодо загроз, які несе використання мінеральних добрив у сільському господарстві, також зустрічаємо в працях українського вченого Євгена Оксінського (1856—1909). Працюючи на Одещині, Хмельниччині та в Києві, вчений говорив про негативний ефект неприродних добрив для здоров’я людини та для землі. Паралельно з цим він пропонував шляхи вирішення цих питань. Звісно, в той час поняття «органічне сільське господарство» не вживалося. Воно з’явилося в епоху стрімкої хімізації всіх ланок сільського та промислового виробництва, у другій половині XX століття.

— Тобто Україна була серед країн-першопрохідців теорії органічного господарства?

— Частково. Якщо копнути глибше, то знайдемо інформацію про українських, польських, угорських, російських поміщиків, які сповідували органічні підходи у виробництві. Ще древнішими є вчення про «органіку» в індійських працях філософів.

— Нині в Україні склалися об’єктивні підстави для успішного розвитку органічного господарства: у багатьох фермерів просто відсутні кошти для купівлі хімічних та мінеральних добрив, пестицидів. Однак органічна продукція на прилавках українських магазинів і досі — велика рідкість. Які, на ваш погляд, основні причини повільного розвитку «органіки» в Україні?

— Одна з причин — все ще низький рівень поінформованості населення та виробників про органічне виробництво та органічні продукти, про їхню особливість і вплив на здоров’я людини та стан ґрунтів. Тому, переконаний, важливим у цьому напрямі стало проведення у Львові I Всеукраїнського ярмарку органічних продуктів, який зібрав близько 20 тисяч відвідувачів. Ми плануємо продовжувати цю традицію в інших містах. Отже, час вирощувати екологічно свідомого споживача.

Ще одна причина слабо розвинутого ринку органічних продуктів — незначна кількість торгових мереж, які продають такі продукти. У Києві менш ніж десяток таких магазинів. Перші магазини, де окремо виділені полиці з органічними продуктами, нещодавно відкрились у Львові, Івано-Франківську та в Коломиї.
Крім того, органічним виробництвом мають займатися не лише фермери-філософи, які глибоко усвідомлюють важливість «органіки» для здоров’я споживачів та природи. Органічна продукція повинна мати гарантованого покупця. Інакше не варто очікувати від фермерів, що сьогодні чи завтра вони «вистрілять» сотнями тисяч тонн органічної продукції.

Якщо не буде попиту, то не буде й фінансової мотивації для виробників її вирощувати.
Стримує розвиток «органіки» відсутність державної фінансової підтримки. Незавершена ще робота щодо опрацювання Закону «Про органічне виробництво», яким передбачається запровадження державної сертифікації органічних продуктів і створюються підстави для виділення бюджетних коштів. Адже держава може фінансово підтримувати тільки те, що існує легітимно. Підтримка органічних виробників за державний кошт без цього закону неможлива.

— Чому ж депутати досі не прийняли цей закон?

— Федерація не відчуває спротиву від парламентських комітетів, партій чи бізнесу щодо прийняття законопроекту «Про органічне виробництво». На мій погляд, його ухвалять 2010 року, якщо в парламенті до кінця року буде спокійно. Якщо ж почнуться якісь негативні політичні процеси, то може загальмуватися прийняття не тільки цього закону.

Закон «Про органічне виробництво» дозволить лобіювати державне фінансування сертифікованого органічного виробництва та підніме рівень державної пропаганди органічних продуктів. Крім того, він дасть додаткові важелі для розвитку внутрішнього ринку.

— Якщо відсутня державна сертифікація, то виходить, що немає й українського органічного продукту й легальних виробників?

— Це не так. В Україні сьогодні працює 12 сертифікаційних європейських організацій, які сертифікують органічну продукцію у відповідності зі стандартами ЄС. Виробник, який дійсно виробляє органічну продукцію і хоче отримати цьому офіційне підтвердження, має прослідкувати, щоб його продукція відповідала всім чинним в Україні вимогам, ДСТУ чи ТУ, мала гігієнічні сертифікати. Тобто має бути весь пакет дозвільних документів. Плюс до цього — органічний міжнародний сертифікат, який засвідчує органічну чистоту продукції. Той факт, що в Україні вже почав діяти перший вітчизняний орган сертифікації — «Органік Стандарт» — вселяє надію, що вартість сертифікації може знизитися, що дозволить більшій кількості фермерів долучитися до процесу поширення органічного виробництва.

— Як оцінюєте роботу українського органічного ринку протягом 2009 року? І яким його бачите в перспективі?

— Наприкінці 2007 — початку 2008 року в Україні нараховувалося 249 тисяч гектарів органічних земель. На початок 2009 року їхня кількість зросла до понад 269 тисяч гектарів. Якщо 2007 року «органікою» займалися 92 господарства, то 2008 року — 118 господарств. Частку ринку органічних продуктів у абсолютних величинах визначити складно. За нашими оцінками, частка української «органіки» становить менш як 0,1% ринку всіх харчових продуктів. У грошовому вимірі ринок органічних продуктів України 2009 року становить понад один мільйон євро, тоді як світовий оцінюється на рівні понад 40 мільярдів євро.

Динаміка ж зростання вітчизняного органічного ринку в 2010 році, переконаний, складе понад 100%. Нині практично всі регіони України долучилися до розвитку органічного руху. У виробництві найбільше задіяно південь країни, де вирощують зернові, олійні та бобові культури, що в переважній більшості експортуються.

— За чий рахунок розвивається український органічний сектор: за кошти іноземних інвесторів чи вітчизняних фермерів?

— Іноземці беруть участь у процесі сертифікації продукції. Однак потужних іноземних інвестицій дуже мало. 90% всіх інвестицій в органічне виробництво вкладає український бізнес.

— Які органічні продукти можна придбати на прилавках вітчизняних магазинів?

— Буквально з кожним місяцем перелік сектифікованих органічних продуктів розширюється. Наразі вже є пропозиція вітчизняної олії, круп, повидла, сиропів, соків, сухофруктів, заморожених ягід, свинини (м’ясо копчене, ковбаси, смалець, сало), тушонки тощо. Щоправда, м’яса птиці та яєць поки що немає. Найбільше українські фермери виробляють зернових. Причому 70% всіх українських органічних продуктів іде на експорт. Експортують переважно в країни ЄС та в Північну Америку. Решту продукції реалізовують на внутрішньому ринку як звичайну (незважаючи на те, що вона сертифікована за міжнародними стандартами), бо не вистачає переробних потужностей. Частина ж продається як сертифікована органічна.

— Вважається, що органічне виробництво — дороге задоволення. А чи можна вирощувати органічний продукт і витрачати ті ж кошти, що й при звичайному хімічному господарстві?

— Якщо цим займаються професіонали, то витрати на органічний спосіб ведення господарства нижчі на 20—25%. Але у нас сьогодні відчувається дефіцит професіоналів із ведення органічного господарства. Під професійним веденням маю на увазі вміння організовувати сільськогосподарські процеси так, щоб максимально ефективно використовувати природний потенціал ґрунту, сівозміни, взаємодії культур, агротехнічні засоби боротьби зі шкідниками, біологічні засоби захисту рослин тощо.

— Яке місце посідає наша країна серед органічних держав?

— Україна посідає 20 місце за площами сільськогосподарських угідь, що сертифіковані як органічні. На 19 місці — Польща. А Росія, попри значний потенціал, поки що входить лише до другої сотні.

— Скільки років потрібно вітчизняному ринку органічних продуктів, щоб скласти достойну конкуренцію європейському?

— На мій погляд, для розвитку внутрішнього ринку органічних продуктів може знадобитися близько десяти років. Що ж до європейського ринку, то наші органічні виробники складають достойну конкуренцію там уже понад п’ять років. Тож досвід, який набувається представниками українського бізнесу в Європі, здатен стати запорукою розвитку внутрішнього органічного ринку.

День №24, п'ятниця, 12 лютого 2010