У випадку з Європою ми розумітимемо, що рухаємося до випробуваної системи координат. А куди ми прийдемо в Зерновому пулі з Росією і Казахстаном? У нікуди, вважає Президент Української зернової асоціації Володимир Клименко
З інтерв'ю В.Клименко виданню Агросфера.
Що краще для вітчизняного АПК, членство в ЄС чи Зерновий пул з Росією?
– У випадку з Європою ми розумітимемо, що рухаємося до випробуваної системи координат. А куди ми прийдемо в Зерновому пулі з Росією і Казахстаном? У нікуди.
При такій урожайності, як в Казахстані, у нас люди поля просто не вбирають. Дотації на сільське господарство у цій країні сягають 70%, тобто держава зі свого бюджету виділяє колосальні кошти на виробництва пшениці. Не може бути пшениця з урожаєм 15 ц/га рентабельною. У Росії, на жаль, також немає технологій і урожайності, на яких можна було би вчитися. Створювати пул заради того, щоб диктувати комусь ціни на зерно, якщо ми втрьох складемося?
То давайте краще об'єднаємося з Європейським Союзом, і тоді ми справді будемо на першому місці у світі за експортом зернових.
У прихильників Зернового пулу я завжди запитую, а чому б нам із Росією спочатку не створити Нафтогазовий пул? Давайте зустрінемося з нашими «старшими братами» і домовимося: оскільки на російських свердловинах працюють чимало вихідців з України, там багато обладнання вітчизняного виробництва, газопровід на Захід також наш – тож давайте об'єднаємося, щоб диктувати світу свою волю. А потому вже і до створення Зернового пулу долучимося. Після таких пропозицій активність пулосимпатиків різко зменшується.
Перспективи зернового сектору України
– Зерновий сектор має розвиватися у трьох напрямках. Перший – нарощування об'ємів виробництва зерна. Якби ми досягли урожайності кукурудзи, як у штаті Айова (США) (за даними USAID, у Айові – 103 ц/га – прим. ред.; за даними Мінагрополітики, цьогоріч в Україні – 60,6 ц/га), а пшениці і ячменю, як у Франції (за даними USAID, пшениця – на рівні 74 ц/га та ячмінь – 67 ц/га; за даними Мінагрополітики, 2013-го в Україні пшениця – 35 ц/га, ячмінь – 24 ц/га – прим. ред.), то на засіяних в Україні площах цього року лише цих культур ми зібрали би 120 млн тонн зерна. Для досягнення такого результату ми маємо застосовувати нові технології:
Наші пропозиції полягали у тому, щоб ініціювати, розробити і підписати двосторонні угоди про науково-технічне співробітництво на рівні міністерств: Мінагрополітики України з міністерствами сільського господарства США, Франції та Бразилії.
Для України кінцева мета цих договорів – збільшити виробництво сільгосппродукції і вийти на урожайність цих країн, використовуючи увесь набір інструментів, який цими країнами застосовується.
Бог дав нам землю, клімат, воду, зручне географічне розташування і людей, а це досить кваліфікований персонал, щоб з цією задачею впоратися у досяжному майбутньому.
В угодах про партнерство має бути викладено, що саме має зробити Україна для такого нарощування, і що мають зробити ті ж Сполучені Штати, Бразилія і Франція.
Дуже важливо, що підписання цих угод стане запорукою покращення інвестиційного клімату в Україні. Адже у документах обов'язково будуть прописані гарантії для інвесторів на рівні держави, що є першочерговою умовою для вкладення коштів. До того ж, ми маємо дуже сприятливий політичний клімат між нашими країнами, що дуже важливо.
На жаль, минуло вже близько 4 місяців, однак Мінагрополітики нічого в цьому плані не зробило.
Наші високопосадовці зрештою усвідомили і навіть визнали, що надходження інвестицій гальмується, бо немає сприятливого бізнес-клімату. Коли я поділився ідеєю про підписання угод з директором аграрного департаменту ЄБРР Жилем Меттеталем, він погодився: якби Україна спромоглася укласти такі документи, це стало би потужним сигналом для чималих інвестицій в країну, причому не лише в агарний сектор.
Навіщо це США та Європі?
– Американській бізнес зацікавлений у нових ринках, бо він вкладає гроші по всьому світі. Наші колеги з Європи дивувалися, як же США підпишуть з Україною таку угоду, адже у нас немає демократії. На що я показав йому офіційне повідомлення, що днями США підписали угоду про соціально-економічне партнерство у галузі АПК з Китаєм на рівні міністерств сільського господарства. Хіба можна сказати, що в Китаї більше демократії, ніж в Україні?
А на друге запитання відповідь проста: всі розсудливі люди розуміють, що всезростаюче населення планети потрібно якимось чином годувати. Йдеться про додаткові 2 мільярди людей до 2050 року.
Зараз у світі виробляється 2,4 млрд тонн зерна на рік. До 2050 року залишилося 37 років, і за цей час виробництво зерна має зрости у світі на 700 млн тонн. Тобто нарощування виробництва зерна щороку має становити 18 млн тонн. Продовольчого ресурсу, за даними ООН, вистачить лише на найближчі 5 років, а далі поставатиме дефіцит і розпочинатиметься війна за продовольство.
Про вирбництво насіння
Провідні насіннєві компанії планують у нас будувати заводи і продавати вирощене в Україні насіння тут і на експорт. Таку упевненість інвесторам дає цьогорічний урожай у 60 млн тонн зернових.
Тож зрозуміло, що краще вирощувати насіння тут, а не возити його мішками світ за очі.
Наприклад, Миронівський інститут пшениці, інститут академіка Моргуна, «Сади України» продукують і вирощують світового рівня насіння, однак їм дуже важко через наш чиновницький менталітет вийти на міжнародний ринок. Вони елементарно не можуть отримати сертифікати якості, бо з ним вони стають чиїмись конкурентами.
Єдиний вихід – вступати до Європейського Союзу. Тоді цивілізовані правила гри розповсюджуватимуться на нас. І якщо в країнах ЄС йдеться про дотації на сільське господарство, то вони і для нас також будуть. Наприклад, Польща за 5 років отримала дотацій на АПК $30 млрд.
Про ринки збуту українського зерна
Ринки Північної Африки, які ми вже освоїли, більше спожити не зможуть, а ми нарощуватимемо виробництво. Найбільш перспективними, на нашу думку, є ринки країн Азійсько-Тихоокеанського басейну. Тож, ідеться про наше вторгнення на ринки поки що 6-ти країн, так званих «азійських тигрів», – Китай, Японія, Південна Корея, Індонезія, Малайзія і В'єтнам.
За сукупним народонаселенням у цих 6-ти країнах проживає і харчується 1,9 мільярдів чоловік. За підсумками 2012/2013 маркетингового року загальний імпорт зернових цих країн становив 70,3 млн тонн. Тобто він значно перевищив цьогорічний рекордний обсяг виробництва зернових в Україні. Сої зазначені країни закупили 66,7 млн тонн. Це при тому, що українська складова в цьому імпорті – лише близько 0,5 млн тонн зерна і 100 тис. тонн олії.
До того ж слід зважати ще на два важливі сприятливі аспекти: політична стабільність і більша прогнозованість у середньостроковій перспективі, а також – порівняно невелика ціна фрахту, яка дозволяє великотоннажними суднами типу Panamax транспортувати туди вантажі морем.