Про медицину громадськість згадує коли когось з лікарів саджають за "хабар" або подають новий реформаторський законопроект.
Зараз настав час реформ. Доки їх не було, ніхто не мав сумніву у тому, що державна бюджетна медицина не працює, а здебільшого витрачає кошти. А от як подали проект, де прописали, фактично, її ліквідацію, виявилося, що руйнують працюючу систему і таку гарну, що без неї ніяк.
КЛ давала огляд видатків та функціонування української медицини у 2014 та 2015рр

Існуюча практика виконання складних операцій суперечить суспільній моралі.

З наведених цифр випливало, що:
- більше половини бюджету медицини йде на існування медичних закладів, коштів на лікування хворих абсолютно не вистачає і реальне лікування фінансується приватними особами
- найкраще фінансуються спеціалізовані лікарні, але не всі. Звичайним поліклінікам та лікарням залишається зовсім мало, вистачає лише на невеликі зарплати та комунальні видатки Ліки та медичні матеріали у лікарнях фінансуються десь на 30-60грн на день на 1 ліжко, у поліклініках - на 2-4грн на день. Це все - і ліки, і бинти, і шприці, і катетери, і плівка, і реактиви т.ін. Тобто звичайні лікарні та поліклініки фінансуються так. що не можуть виконувати свої функції. Вони їх і не виконують.

- система, в якій є легальні задачі і немає фінансів на їх виконання, є корупційною за визначенням, бовсі шляхи пошуку фінансів є сумнівними з точки зору закону і неможливо точно сказати, мало порушення мету забезпечити лікування хворих чи привласнення незаконних коштів.

В результаті постійні скандали, коли правоохоронці ловлять висококваліфікованих лікарів під час отримання грошей від пацієнтів. При цьому всі знають, що складні операції за бюджетні кошти у більшості випадків не роблять, за них сплачують приватним чином, але кожен такий випадок, знову викликає велике збурення. В результаті страждають кваліфіковані лікарі, яких в країні не так і багато, пацієнти, суспільство в цілому, бо існуюча практика виконання складних операцій суперечить суспільній моралі.

- звичайні лікарні та поліклініки забезпечені устаткуванням недостатньо, їх використання дуже різне по країні, багато устаткування не встановлене чи експлуатується менше, ніж 1 раз на день, пацієнтів відправляють до приватних лабораторій, які часто оснащені краще, ніж бюджетні.

- існуюча система не стимулює економити бюджетні кошти та ефективно їх витрачати, навпаки, брак обладнання та кваліфікації компенсується кількістю лікарів та надлишковими ліжками у лікарнях

Ситуація у 2016р трохи покращилася у порівнянні до 2014-16рр. Але пропорції залишилися тими самими

Для порівняння - деякі цифри роботи та бюджетного фінансування медицини у 2016р.

Бюджетні видатки на медицину зростають, але значно повільніше, ніж інші видатки держави (бюджету, ПФ, соціальних фондів). В результаті доля медицини у таких видатках трохи збільшилась у 2015р., але значно скоротилася у 2016р.

Якщо порівняти % державних видатків на медицину у загальних видатках держави, то виявляється, що в Україні справи не такі погані. Останні дані МОЗ (World Health Organaization) є на 2014р. і вони не включають видатки на державні пенсії, що йдуть з соціальних фондів. Тому показник України - 10.8% вище, ніж насправді. Але для порівняння це нормально, адже по всіх країнах зроблено так само

Аналогічні дані по долі витрат на медицину у ВВП.

У Україні

У світі у 2014р. за даними МОЗ

% у ВВП мабуть точніше відображає державні видатки на медицину, бо видатки держави у кожній країні мають особливості, які МОЗ не бачить. Наприклад, в Україні велика частина видатків держави у 2014-му йшла окрім бюджету.

Але ситуація приблизно схожа, тому порівняння коректні. Україна знаходиться серед країн колишнього СРСР і трохи нижче, ніж країни Східної Європи. У розвинених країнах Заходу % державних видатків на медицину дійсно вищий. Слабо розвинуті країни не мають на це змоги, в них відсоток нижчий. Тобто в Україні цей % ще й завищений, бо ВВП та бюджет України нижче, ніж у РФ, Латвії чи Білорусі. А % на медицину до ВВП однаковий. Рівню України відповідали б видатки на рівні Грузії. Ясно, що в абсолютних цифрах витрати на медицину в Україні менші, бо і ВВП менший. Але збільшувати ці видатки немає куди при такому ВВП.

Скільки ж державних коштів отримує медицина на1 мешканця?

У гривні - кожного року все більше. Якщо б роздати - більшості б вистачило на ті звернення до лікарів, що робляться на протязі року. На дороге та складне лікування, зрозуміло, не вистачило б. Але насправді, кошти йдуть не тільки і навіть не стільки на лікування.

Як виглядає Україна у порівнянні з іншими країнами? ВОЗ дає видатки держави на душу населення у $ за паритетом купівельної спроможності (ПКС). Останній рік, за який є дані - 2014. Курс цього паритету більш сприятливий до України. Так, у 2014р. поточний курс долара був від 8 до 20грн./$ а ПКС на початок року був 4.14, на кінець 5.8. Саме за цим курсом міжнародні організації виконують міжнародні співставлення. За таким самим курсом пораховані видатки і інших країн.

Тут Україні відстає. Взагалі показники чітко поділені. Розвинені країни Заходу витрачають значно більше, ніж інші. Далі йдуть передові країни Східної Європи (Польща, Чехія), ще далі РФ та відсталі країни Східної Європи (Болгарія, Румунія), далі Україна. Може тішити, що Україна випереджає Молдову, Грузію, країни Середньої Азії. Місце Латвії у списку не повинно дивувати, у Латвії видатки держави менші, ніж у схожих до неї країн бо у Литві та Естонії видатки на душу населення десь на рівні Польщі.

Тобто Україна витрачає на медицину державних грошей у % до ВВП чи видатків держави майже стільки ж, скільки країни Східної Європи, але результат виходить гірший, бо ВВП менше. І резервів збільшити витрати без зростання ВВП не існує - витрати вже максимальні для свого рівня розвитку.

Гроші на медицину але не на лікування

Гроші на медицину в Україні витрачають не на лікування хворих, а на існування медичних закладів.

Розподіл за закладами можна побачити на діаграмі.

Майже половина всіх видатків (30млрд.грн. з 75) йде на лікарні загального профілю. Їх доля трохи скоротилася за останній рік, але не набагато і значно перевищує долі всіх інших видів закладів.

На спецлікарні йде трохи менше - 13млрд.грн. і кожен рік видатки збільшуються. Саме спецлікарні отримують найбільше ліків та нового устаткування, хоча й, звісно, не всі. Найбільше отримують ті, що фінансуються напряму з державного бюджету, минаючи місцеві бюджети

10млрд.грн - Інші затрати - на 2/3 це централізована закупівля ліків для хворих на діабет, онкологію та імунні хвороби. Окрім них тут різні господарські витрати. Саме за ці централізовані закупки точиться найбільша суперечка із звинуваченнями у корупції. А віддати ці гроші хворим, щоб вони могли самі закупати собі ці ліки не хочуть, бо це майже 9% бюджету галузі - як їх без чиновника ділити? :( .

ЦПМСД та поліклініки разом беруть ще 10млрд.грн. бюджету медицини.

Пологові будинки, спецполіклініки (включно із стоматологією та диспансерами) та пологові будинки беруть по 2-3млрд.грн.

На що саме витрачаються кошти? 5 основних статей витрат показані на діаграмі.

ЄСВ представлено окремо, бо зменшилося у 2016р. На діаграмі видно, що доля зарплати зростає і вже підходить до половини всіх витрат на медицину. А разом з ЄСВ - 53% Доля комунальних витрат тримається на рівні 7%. Тобто разом зарплата та комунальні вже склали 60% витрат - лікувати ще не почали. А разом із матеріалами (бензином, запчастинами), послугами (зв'язок, ремонти) та соціальними виплатами (пенсії рентгенологам, стипендії та ін) затрати, які безпосередньо не пов'язані з лікування перевищують 2/3. А для звичайних лікарень та поліклінік вони ще вищі.

Безпосередньо з лікування пов'язані ліки, медичні матеріали і нове обладнання (не все, але здебільшого) Їх доля кожен рік зростає і це добре. Але залишається незначною у загальній сумі - і це погано. Бо державні затрати йдуть не на лікування, а на підтримку закладів.

Доля зарплати та медичних матеріалів кожен рік зростає на 2% і у 2016-му вже склала 18%. Це краще, ніж 13% у 2014-му, але все одно недостатньо. Доля нового обладнання (це не тільки медичне обладнання, а енергетичне і інше, але дізнатися, чого скільки неможливо) також кожен рік зростає і у 2016р. досягла 5% Можна ще додати компенсацію вартості ліків вразливим верствам населення. У 2014-15рр їх сума складала 0.8%  всіх витрат галузі, а у 2016-му майже подвоїлася - 1.5%. Разом 24.4% всіх витрат. Значно більше, ніж у попередні роки, Але все одно менше чверті.

Куди йдуть бюджетні ліки? Здебільшого - це централізовані закупки для хворих з діабетом, онкологією, імунними розладами та іншими особливими хворобами, щ потребують коштовних ліків постійно або великий період часу.

За рік їх закуплено на 1млрд.грн. більше - на 6.5млрд.грн. Закупівля для лікарень - звичайних та спеціалізованих також збільшилась, але не так сильно. В результаті у сумі вони отримали ліків та медичних матеріалів лише на 6млрд.грн. Ще біля 0.5млрд.грн. отримали поліклініки та ЦПМСД (це ті самі поліклініки у регіонах, де пройшов "експеримент" 2012р. та сільські лікарі без стаціонару). 0.3млрд.грн отримали спецполіклініки та амбулаторії (включно із стоматологією).

Можна переконатись, що ліків та матеріалів на лікування лікарням, а особливо поліклінікам, виділяється занадто мало.

Так, у лікарнях України у 2016р. перебувало всього 8млн.594т.хворих, які провели там 96.2млн. ліжко-днів. З таблиці видно, що звичайні та спеціальні лікарні отримали ліків та медичних матеріалів на 6.036млрд.грн. Тобто на 1 хворого 702грн 35коп. У 2015р. було 621грн. Тобто більше. Це не тільки ліки, а й вироби (шприці, катетери), плівка, бинт, вата, гіпс, ізотопи, дезінфікуючі засоби та ін. Наприклад, держава оплатила якомусь хворому, стент ціною в 25т.грн. 35 хворих залишись без ліків та матеріалів. :(

702грн - це на весь час лікування. А на ліжко-день - 64грн. 76коп. У минулому році було 54грн. 31коп. Чи можна на ці гроші лікувати (у т.ч. робити операції) кожен може вирішити сам.

У поліклініках ситуація набагато гірша.

У всіх видах поліклінік (звичайних, спеціалізованих, ЦПМСД та ФАПах) на ліки та медичні матеріали витрачено 855220355грн. З приводу захворювань там побувало 159750698 відвідувачів. Всього - 309405054відвідувача. Ті, що з метою профілактики, також потребували якщо не ліків. то матеріалів для огляду чи дослідження (флюорографії, наприклад). Тобто для 1 відвідувача з приводу захворювань поліклініки мали ліків та матеріалів на 5грн35коп, а на всіх відвідувачів - по 2.76 на кожного.

Оскільки ніхто не знає, як розподілялася ця сума, більшість нічого взагалі не отримувала.

Питома вага ліків та медичних матеріалів у всіх затратах у 2016р. зросла до 18% Але по різних видах закладів ця сума досить строката.

Інші заклади та заходи - це здебільшого централізована закупівля ліків. А серед реальних закладів найбільша питома вага ліків у витратах станцій переливання крові - 24%, спеціалізованих лікарень - 29% та спецполіклінік - 13% А, наприклад, для звичайних лікарень - 11% для звичайних поліклінік та ЦПМСД - 5%. Для спецлікарень та спецполіклінік - також не для всіх існує висока оснащеність ліками та матеріалами. Для деяких видатки на ліки перевищують половину всіх видатків. ці заклади забезпечені для надання безкоштовної допомоги хворим. Але їх обмаль і це, здебільшого, лікарні, що фінансуються з центрального бюджету напряму. А у більшості лікарень просто нічого немає. Особливо звертає увагу 2% на ліки та матеріали у ФАПах - фельдшерсько-акушерських пунктах у сільській місцевості. Адже там хворим дістати ліки самостійно часто нема де.

Гроші на лікування у бюджетних клініках - від пацієнтів.

Ще 1 нюанс. Не всі видатки бюджету насправді з наших податків. Заклади фінансуються з загального та спеціального фондів бюджету. Якщо загальний фонд - це, дійсно, здебільшого податки та інші доходи бюджету, то спеціальній фонд має 3 складові і тільки одна з них, що йде на капітальні видатки, дійсно береться з податків та інших доходів держави. 2 інші - це власні доходи бюджетної установи. 1 складова - це доход від надання платних послуг. Друга складова - благодійні внески. І виявляється, що велика частина тих самих ліків та медичних матеріалів - це не від податків, а від власної діяльності медичних установ.

Для загальних поліклінік 22% витрат на ліки - від спецфонду, тобто від власних зусиль - надання послуг та благодійності.

Для ЦПМСД - 26%

А для спецполіклінік більше - 78% витрат на ліки спецфонду

Для звичайних лікарень - 34%

Для спецлікарень - 37%

Для пологових будинків - 43%

Для станцій переливання крові - 40.5%

Тобто навіть ті невеликі кошти, що виділяються на лікування, у великій мірі заробляють самі клініки. І тут немає справедливості. Бо якщо лікарня більше отримує з бюджету, вона заохочує звертатись більш платоспроможних пацієнтів і отримує також більше власних доходів. І навпаки, у тому ж ФАПі у далекому селі немає заможних пацієнтів і немає власних доходів.

Не дивуйтесь що від Вас у лікарні вимагають заплатити до каси чи благодійний внесок. Для лікарні це суттєва частина фінансування. Інша справа - як ці гроші розподіляються.

Лікарні загального профілю - це заклади, в які здебільшого звертаються громадяни. Бо потрапити до спеціалізованої лікарні з гарним оснащенням не так просто. Більшість має справу саме із звичайними лікарнями.

На що витрачають бюджетні кошти тут?

Тут доля зарплати з ЄСВ 62%, а разом з комунальними - майже 3/4 всіх витрат. Доля ліків та медичних матеріалів збільшилась до 11% але все одно це дуже мало. Виросла і доля нового обладнання, але і його не вистачає, основні ліки та нове обладнання йдуть на спеціальні лікарні.

Картина строката, бо загальні клініки - це й обласні лікарні, й районні, в яких доля зарплати та комунальних перевищує 90%. Між іншим більше 2% всіх витрат - це купівля продуктів харчування. Це при тому що більшість не їсть лікарняну їжу. Стільки ж витрачено на послуги (зв'язок, ремонти). Трохи більше - 2.6% витрачено на матеріали (паливно-мастильні, ремонтні, канцелярські та ін).

От приклад районної лікарні біля столиці.

Доля ліків у витратах доходить до 20%, але не за рахунок податків, а як результат "благодійності" - часто вимушеної, тобто хворому пропонують сплатити до благодійного фонду як умову лікування. Інший варіант - коли районна влада примушує до "благодійності" підприємства району, які залежать від неї або адміністративно, або отримують дозволи, погодження, закази. Без такої "благочинності" доля витрат на ліки 2%, а з урахуванням її - 20%. У той же час доля зарплати з ЄСВ у видатках лікарні (без урахування власних доходів) доходить до 2/3, а з комунальними - більше 80%. Якщо ж врахувати і власні доходи. то доля зарплати. ЄСВ та комунальних - 2/3. Доля нового обладнання - лише 3%, на капремонт витратили більшу суму.

Інший приклад - міська лікарня у Кременчузі. Далі від столиці ситуація ще гірша. Доля зарплати з ЄСВ та комунальних - 3/4 всіх витрат, а без урахування власних доходів - взагалі 90%. Доля ліків та медичних матеріалів - 14%, а без урахування благодійності - 4% Капітальних витрат майже немає, нове обладнання не купувалося. Це означає, що хворим треба окрім оплати за послуги чи благодійність, оплачувати ліки, матеріали, вироби та інше, що потрібно для лікування, а для діагностики звертатися до інших, часто приватних закладів.

У поліклінік все ще гірше

Поліклініки (та ЦПМСД) фінансуються ще гірше, ніж лікарні. Навіть з урахуванням власних доходів доля зарплати з ЄСВ та комунальними - 70%, а ліків та медичних матеріалів - 5%. На нове обладнання також малопомітні суми - 3.1% всіх витрат. Тобто в результаті більше 90% - це функціонування закладу і трохи менше 10% власне на лікування. Питання - а навіщо той заклад підтримувати, не виникає.

Таким чином ситуація дещо покращилася порівняно з 2015р., але не принципово. Тобто коштів на лікування хворих як і раніше не вистачає, кому вони йдуть і за яким принципом, невідомо.

От наприклад, коштів від держави вистачить на 1/3 рентгенівської плівки. Як визначити, кому плівка за бюджетні кошти, кому за власні? Один варіант - всі сплачують 2/3 ціни плівки. Інший - є критерії за віком, станом здоров'я чи заможності. Але ж насправді ніхто не знає, скільки коштує та плівка та який % її вартості ви відшкодовуєте. Кожен сплачує скільки у лікарні кажуть. Так само і з іншими матеріалами, ліками та виробами, які застосовують у поліклініці.

Показники роботи державної медицини за рік

Кількість лікарів у державних закладах охорони здоров'я трохи скоротилася - з 128265 до 126925 Тобто, у 2015р. 1 лікар приходився на 334.1 мешканця, а у 2016р. - на 336.2 Різниця не велика.

Кількість середнього та молодшого персоналу скоротилася значно більше

Середнього з 273338 до 266718, тобто з 1 на 156.7 до 1 на 160 мешканців

Всього працівників зменшилось на 17т., або на 2.5%

Кількість лікарів на 100т. мешканців в Україні приблизно на середньоєвропейському рівні

У деяких країнах більше, а у Польщі та Великої Британії - менше. Мабуть тут також важливе кваліфікація та технічна оснащеність тих лікарів.

У 2016р. до поліклініки прийшло 309,405,054 відвідувачів, а у 2015р. 312,975,316, зменшення за рік на 1.1%

У т.ч. з приводу захворювань у 2016р. 199,193,179, майже так само, як і у 2015(199,494,944) і у 2014р. (199,365,016). Тобто у 2016р. з приводу захворювань до поліклініки прийшло 64.4% відвідувачів. У 2015р. було 63.7%, а у 2014р. - 63.9%. Невеликі коливання лише підкреслюють, що більше ніж третина відвідувань поліклініки пов'язані з адміністративними функціями (довідки, дозволи, профогляди, без яких не приймають на роботу чи навчання). І ситуація майже не змінюється.

Загальне число "амбулаторних контактів" на 1 мешканця у рік - склало 7.25. По іншим кранам є дані за 2014р. У Німеччині було 9.9, а, наприклад, у Швеції 2.9 Тобто цей показник залежить від організації медицини і просто порівнювати його не коректно.

Кількість операцій у поліклініці - зменшення на 0.5%

Робота лікарні

Кількість ліжок у стаціонарі за рік зменшилась на 17035, або на 5.5% Це добра новина, бо кількість ліжок у лікарнях сильно завищена. У 2015р. ця кількість, навпаки, трохи збільшилась відносно 2014р.

Кількість ліжок в Україні завищена, що демонструє міжнародне порівняння у 2014р.

У більшості, навіть більш заможних країн Європи кількість ліжок менша. У Білорусі - більше, що демонструє практику радянської системи охорони здоров'я - компенсувати недостатню технічну оснащеність великою кількістю ліжок.

У стаціонар надійшло на 22556 менше хворих, ніж у 2015р., або на 0.3% Але це усе одно більше, ніж було у 2014р.

Середня кількість хворих у стаціонарі на 100мешканців в Україні знаходиться на середнєєвропейському рівні, що видно з наступної діаграми.

В деяких країнах більше, в деяких менше. Питання лише у якості та інтенсивності лікування. Якщо в Україні хворий лежить кілька діб у очікуванні потрібного дослідження (а лікарі натякають, що за гроші можна пришвидшити справу), то це, мабуть, не ефективне використання ліжок.

Кількість ліжко-днів у 2016р. зменшилась на 2,292,455, або на 2.3% У 2015р. їх кількість також зменшилась відносно 2014р.

Тобто, середня кількість днів перебування 1 хворим у стаціонарі у 2016р. склала 11.2 проти 11.4 у 2015р. та 11.6 у 2014р. Тенденція обнадійлива, але дуже повільна.

Кількість днів передування хворих у лікарні в Україні значно перевищує відповідну кількість у європейських країнах. Це викликане як відсутністю обладнання у українськиїх клініках (хворих кладуть у стаціонар на дослідження, які можна виконувати амбулаторно, але обладнання у поліклініці немає), так і заради виконання плану по ліжко-місцям, через недостатню кваліфікацію лікарів у поліклініці.

Середня кількість днів зайнятості 1 ліжка у 2016р. 330.6, у 2015р. було 319.7, а у 2014р. 323.1 днів. Кількість ліжок зменшилась, їх зайнятість збільшилась.

Смертність у стаціонарі продовжує збільшуватись

Кількість хворих на 22т. менше, а померлих на 2.2т. більше

Кількість операцій у лікарнях також зменшилась на 9146, або на 0.4% Тим не менше, відсоток прооперованих від всіх хворих у стаціонарі збільшився, хоч і не набагато. Істотно збільшилась кількість операцій на серці - на 23%

Наявність медичного обладнання у бюджетних закладах медицини

Загальна кількість працюючих рентгено-діагностичних апаратів за 2016р. зменшилась з 7461 до 7372 - на 89штук чи на 1.2%

З'явилося 2 нові ангіографи - було 58, стало 60. Це на всю країну. У багатьох областях встановлений 1 апарат на область і часто не за державні гроші.

Кількість ангіограм збільшилось на 11080 або майже на 20%. Завантаженість апарата покращилась з 968.6 до 1121 дослідження на 1 апарат за рік. У 2014р. завантаженість була ще нижче - 960.8 досліджень на рік.

Насправді, апарати завантажені по-різному. Деякі виконують по 10 і більше досліджень щодня, інші - кілька десятків за рік. Мабуть, не вистачає фахівців, або дорого коштує.

З'явилось 3 нові мамографи - було 210, стало 213. Кількість мамограм збільшилась на 56т, або на 9%, а на 1 апарат - з 2833 до 3056.4

Додалося 7 комп'ютерних томографів - стало 124 замість 117. Кількість досліджень на 1 апарат збільшилась на 9.6%

Кількість УЗД-апаратів збільшилась з 3614 до 3680. Десь по 100-300 апаратів на область - це не багато. У приватних клініках з ними краще. Кількість досліджень на 1 апарат зменшилась з 6839 до 6781. У 2015р. також зменшилась бо у 2014р. на 1 апарат у державній клініці виконувалося 6921 дослідження.

З'явився 1 новий магніто-резонансний томограф - їх стало 44, а було 43. На всю країну. У приватних клініках їх більше. 1 томограф зробив у середньому за рік 4004дослідження. У 2015р. - 3963.

За рік на 9 збільшилась кількість працюючих ендоскопічних апаратів - їх стало 2587. 1 апарат зробив 628 досліджень, що менше, ніж у 2015р. - 632.7

У т.ч. кількість колоноскопів збільшилась на 13 - з 501 до 514. А кількість колоноскопій на 1 апарат - з 261 до 262

Кількість діючих апаратів для гемодіалізу збільшилась на 29 до 1161 - по 636 на 1 апарат (у 2015р. було більше - по 692)

З'явилася 1 нова барокамера, їх стало 99. Кількість сеансів гіпербаричної оксигенації стало 762, а було 788.

 Але це була мова про діючі апарати А ще чимало недіючих. Закуплені за бюджетні гроші і не працюють

При чому по деяких позиціях кількість не діючих збільшується кожен рік. Так не встановлено 36% наявних мамографів, 33% ендоскопів, 31% комп'ютерних томографів. А чого їх встановлювати, гроші ж державні :( .

Таким чином:

У 2016р. деякі показники бюджетної медицини покращились. але не набагато
В Україні забагато, навіть для більш розвинутих країн, лікарняних ліжок та найбільша у світі тривалість перебування пацієнта у лікарні. Але погана забезпеченість апаратурою для діагностики та лікування. Тобто брак обладнання та кваліфікації лікарів компенсується кількістю лікарів, ліжок та тривалістю перебування у лікарні.
В Україні державні видатки на медицину знаходяться на рівні інших пострадянських та східноєвропейсьских країн, хоча економічний розвиток відстає від багатьох з них. Тобто збільшити видатки на медицину Україна не може.
В результаті державні гроші йдуть у великій мірі не на лікування, а на підтримання лікарень та поліклінік у працездатному стані та виплату мізерної по сучасним міркам зарплати.
Виходить замкнене коло:

Коштів на інтенсивне та якісне лікування не вистачає --> їх замінює екстенсивні фактори - кількість лікарів та ліжок, днів перебування у стаціонарі --> це потребує коштів на підтримання більшої кількості закладів (зарплата, ремонти, комунальні) --> коштів на лікування стає ще менше
І розірвати це коло ніхто не спроможний.

Моральні аспекти:

Недостатнє фінансування призводить до перекладання його на приватних осіб - хворих, їх роботодавців, залежний від адміністрації бізнес. У той же час дехто отримує безоплатне лікування за рахунок бюджету. Хто і за якими критеріями - невідомо. Наближені до самих лікарів чи адміністрації? Громадські активісти, що намагаються "дивитись за чергою"? Випадкові пацієнти, що опинились у потрібний час у потрібному місті?
Відомо тільки, що забезпеченість бюджетними засобами лікування різна у різних медичних закладах, часто одного типу та поруч розташованих. Тобто куди йдуть наші гроші - дізнатися неможливо, поле для корупції велике.

Ще про мораль:

Складні операції та інші медичні маніпуляції потребують складного обладнання, коштовних матеріалів та інструменту, яким часто не забезпечені навіть кращі лікарні та інститути.
Лікар високої кваліфікації, що засвоїв передові регламенти, технології та виконує складні маніпуляції, звик отримувати за свою роботу належну оплату. Він не буде працювати за 4-6т.грн, які отримує у лікарні.
Тобто складна медична допомога потребує приватного фінансування, бо бюджетне в 99% не достатнє. Лікарів, які можуть надавати таку допомогу часто 1-2 на область по кожному її виду, та ще й не у кожній області.
Легальних організаційних способів приватної оплати майже немає.
Можна оформити пацієнта одночасно у державній клініці та афільованій з нею приватній.
Можна назвати йому суму грошей, яку він сплатить лікарю.
По факту інакше складне лікування не отримати. Але всі варіанти - це корупція, яка викликає обурення громадськості.

І, так, ніхто не перевірить, дійсно ці кошти - ринкова плата за лікування - адже ринку немає і дізнатися скільки воно коштує - не можливо. Може там проста операція, а пацієнту назвали велику суму? Може. Невідомо. В результаті карні справи порушують проти кращих фахівців, яких у країні і так замало.
Так було у Харкові
Так було у Івано-Франківську
Так постійно відбувається у по всій країні.
Можна сперечатись, продовжувати життя системі охорони здоров’я, до якої всі звикли, якщо в неї не вистачає коштів і вона працює, фактично, на себе саму.
Але якщо система потребує робити карний злочин, дії, що засуджуються громадською думкою, причому, чим складніша робота, тим більше, то це вирок, який не може бути оскаржений.