Девід Камерон Прем'єр Великої Британії написав цей матеріал 10.11.2009р. коли став лідером консервативної партії Через рік він переміг на виборах і очолив британський Уряд.

Цей матеріал з сайту партії показує - і керівні кола європейстких країн розуміють необхідність зменьшувати масштаби державного втручання, яке загрожує демократії та самобутності Єфропи.

Існує багато причин для захоплення Гуго Янгом (відомий британський журналіст консервативного напрямку. Прим. перекл) і його творчістю: елегантність його прози, його наполеглива цікавість, сила вірності принципам.

Розмір, повноваження уряду в Британії досягли тієї межі, коли вони починають протидіяти, а не сприяти цілям подолання бідності

Перш за все ви мали читати його, бо його твори були важливими. Він зрозумів, що межі повноважень та роль держави в житті суспільства є ключовими моментами в політиці, які багато що визначають. І сьогоднішня моя промова присвячена саме цьому. Я хочу розширити і поглибити той аргумент, що його наводив у промові на цьогорічній партійній конференції: що розмір, повноваження та роль уряду в Британії досягли тієї межі, коли вони починають протидіяти, а не сприяти прогресивним цілям подолання бідності, боротьби проти нерівності та підвищення загального рівня життя. Насправді тривожний парадокс полягає в тому, що через вплив на особисту та суспільну відповідальність нещодавнє зростання ролі держави призвело не до збільшення солідарності суспільства, а до егоїзму та індивідуалізму.

Але також хочу зауважити, що з того, що “великий уряд” сприяв атомізації суспільства, не випливає, що “маленький уряд” автоматично консолідує суспільство знову. Так, існують окремі випадки, коли самий факт повернення до колишньої ролі уряду призвів до просування суспільства вперед, наприклад, коли від залежних від держави організацій вимагають перейти на недержавне фінансування, і таким чином збільшується їхня співпраця з суспільством і народом. Але я вважаю, що загалом думати, нібито просте скорочення державних витрат само собою призведе до втілення в життя кращих альтернатив дій уряду, невірно. Натомість нам потрібне ретельне переосмислення як ролі, так і розмірів уяду.

Першим кроком має стати нове зосередження на посиленні та розширенні можливостей особистості, родини і спільноти у справі керування своїм життям, таким чином ми створимо магістральні шляхи для розвитку відповідальності і можливостей. Це особливо важливо для того, що зараз знаходиться на передньому краї боротьби з бідністю та нерівністю — освіти.

Але також хочу зазначити, що перетворений уряд не повинен зупинятися у створенні можливостей для того, щоб люди самі керували своїм життям. Він має активно допомагати людям користуватися перевагами цієї нової свободи. Це означає нову роль уряду: активна допомога створенню суспільства з великими повноваженнями ( тут і далі - “великого суспільства” -- перекл.) -- безпосередня агітація за “велике суспільство”, сприяння і підтримка оновлення суспільства.

Забагато людей завдяки Уряду почуваються у фінансовому сенсі краще, коли вони роблять щось неправильне, ніж коли чинять правильно.

Отже, так, щодо боротьби з бідністю, нерівністю, соціальним розшаруванням і несправедливістю я таки хочу перейти від дій держави до дій суспільства. Але я бачу потужну роль уряду в допомозі у вибудовуванні цього переходу. Дозвольте мені висловитися більш стисло: ми повинні використовувати державу для перетворення суспільства.

Прогресивне бачення

Розміри, межі діяльності і роль уряду, звісно, є предметом інтенсивних політичних дискусій. Але я вважаю, що немає сенсу креслити роздільні лінії там, де не існує розбіжностей, тож хочу почати з того, в чому ми всі згодні. Спитайте будь-кого, незалежно від політичного кольору, яку країну він хотів би бачити, і всі скажуть, що хочуть бачити Британію багатшою, безпечнішою, більш зеленою, але, мабуть, найважливішим для всіх нас є бачити більш чесну країну, що надавала б людям більш рівні можливості.

Неподалік звідси неймовірний добробут Сіті існує бік-о-бік з деякими з найбідніших районів нашої країни. На кожній станції метро лінії Jubilee, від Вестмінстера до Іст-Енду тривалість життя лондонців, які живуть у тих районах, скорочується майже на цілий рік. Поєднання цих двох світів є багатогранним завданням: моральним, соціальним і, звісно, економічним.

Дослідження Ричарда Вілксона (Richard Wilkson) і Кеті Пікетт (Katie Pickett) показало, що серед найбагатших країн є країни з більшою нерівністю, в яких погіршуються майже всі показники рівня життя. В роботі “The Spirit Level” вони показують, що розмір ВНП на душу населення набагато менше впливає на показники тривалості життя, рівня злочинності, рівня освіти та грамотності і здоров'я населення в країні, ніж різниця між найбагатшими та найбіднішими прошарками населення. Таким чином, згідно цього дослідження загального рівня життя, найкращим показником рівня, на якому знаходиться країна, є не різниця в добробуті між різними країнами, а різниця в добробуті людей всередині цієї країни.

Звичайно, що у вільному суспільстві деякі люди будуть багатшими за інших. Звичайно, якщо ми забезпечимо людям більш рівні можливості, деякі доб'ються більших успіхів, ніж інші. Але існує величезна різниця між системою, яка дозволяє отримати справедливу винагороду за талант, зусилля та підприємливість, і системою, що тримає мільйони людей на дні, відділеними від успіхів, якими насолоджується основна маса.

Усі ми в душі розуміємо, що поки глибока вбогість постійно живе бік-о-бік з великим багатством, ми всі розплачуємось за це, залишаючись біднішими. Це не означає, що ми повинні зосередитися виключно на цілі механічного зниження коефіцієнту Джині, який є традиційною мірою нерівності, або на ліквідації розриву між верхами та низами. Натомість ми маємо зосередитись як на причинах бідності, так і на її ознаках, тому що це найкращий спосіб зменшити її надовго. І ми повинні зосередитися на усуненні розриву між найбіднішими людьми та середнім класом, не тому, що це легке завдання, а тому, що найважливішим є зосередитися на тих, хто не має шансів на хороше життя.

Розвиток Держави

Протягом століть держава розширювала свої повноваження, щоб допомогти суспільству стати більш справедливим. Це розширення набувало різних форм. Приймалися закони — такі, як законодавство про бідних і фабричне законодавство. Впроваджувалася фінансова допомога, наприклад, допомога у випадку хвороби. Відбулося посилення інституцій, таких, як органи місцевої влади, які фінансувалися кліринговими сумами. В один особливо прогресивний момент відбулося перетворення всієї державної влади у бік скасування рабства. Всі ці зміни вели до того, що наприкінці Другої Світової Війни центральна влада зайнялася визначенням мінімального рівня зарплатні, а також регулюванням орендної плати, і допомогла забезпечити страхування від безробіття, пенсії і муніципальні житлові фонди.

І в перехідний післявоєнний період ми побачили створення держави добробуту. Обидві головні політичні партії підтримали усебічну систему соціального захисту, яка включала всезагальну охорону здоров'я і освіту, пенсії та допомогу по безробіттю.

Сьогодні держава присутня всюди: вона або робить це за вас, або розказує вам, як це робити, або пересвідчується, що ви робите за її вказівками

Які були наслідки цього розширення функцій Держави? Тут важко бути цілком точним, бо більшу частину двадцятого століття в дослідженнях рівня бідності використовувалися суперечливі показники. Але виходячи з наявних фактів можна сказати з певною відвертістю, що аж до 1930-х років бідність порівняно з попередніми показниками зменшилася.

Зрозуміло, що внаслідок великої депресії бідність одразу почала зростати, але протягом 1940-х відбулося зменшення бідності на десять - двадцять відсотків порівняно з 1930-мироками. До 1940-х ми міцніше стояли на ногах, оскільки почала з'являтися перша статистика доходів домогосподарств, і ці дані показують, що між 1961 і 1968 роками кількість людей, що жили у великих злиднях, знизилися на 900 000, коротився також розрив між найбагатшими та найбіднішими.

Таким чином, наявні дані свідчать, що аж до кінця 1960-х років зростання функцій держави в бік просування соціальної справедливості не тільки диктувалося добрими намірами та милосердям, але й було загалом успішним. Однак навіть в цей період важливо дивитися на цілісну картину. Деякі розширені державні функції допомогли зупинити бідність, інші були менш ефективні. Одні діяли, натхнені відповідальністю та патріотизмом, проте інші приховано шкодили проти цих чеснот.

Від 1997

Але починаючи з перехідного повоєнного періоду найзначніше розширення функцій держави мало місце під орудою Лейбористського уряду. В 1997 уряд витратив 38,2% в пропорції до ВНП. Наступного року, згідно прогнозів, ця цифра має перевищити 50%. Уряд Маргарет Тетчер представляв у середньому 1 724 нові закони щороку. У 2007 Тоні Блер та Ґордон Браун прийняли рекордну кількість нових законів — 3 071. Більше одного з кожних трьох законів, прийнятих лейбористами під час перебування при владі, стосувалося суспільного сектору. Фінансування офіційного списку автономних урядових комітетів зросло на 90%. А держава та її агенції зараз збирають та зберігають в різних базах даних велетенські обсяги інформації про громадян Британії.

Ця тенденція безперервного розширення функцій центральної влади не була політично неминучою. Водночас, існує сильна ліберальна, громадянська традиція мислення, притаманного консервативній партії, що продовжується від Едмунда Берка (Edmund Burke) до Майкла Окшотта (Michael Oakeshott), яка вважає невелике і локальне вищим за велике та централізоване, те саме вірно і для лейбористів.

В особі Гобсона і Гобгауза лейбористська партія має багаті інтелектуальні традиції радикального лібералізму, напрямок мислення, згідно до якого роль держави зводиться до забезпечення людям умов для доброго життя в такий спосіб, який вони самі вважають за кращий.

Але ця традиція програла на користь іншої інтелектуальної традиції — фабіанства, бо він виглядав більш відповідним до тодішніх уявлень про потреби часу. Ця традиція передбачала більш механістичний погляд на державу: що вона може і повинна командувати і урядувати.

Але під тиском того, що Тоні Блер (Tony Blair) описав як створення новин “24 години на добу, 7 днів на тиждень”, наполягаючи, що кожен день слід боротися, як під час загальних виборів, прибічники фабіанства запропонували вимушений коментар, де кожна згадана проблема потребувала втручання уряду і могла бути розв'язана державним рішенням.

Державні бюджети Ґордона Брауна (Gordon Brown) під час його перебування посаді міністра фінансів — ієрархічні, марнотратні, дійшлі — були квінтесенцією цього підходу.

Провал "Великого Уряду"

Тож чи воно спрацювало? Чи призвело розширення функцій Держави, починаючи з 1997року , до подолання бідності? Чи скоротило воно нерівність? Заперечувати наявність певного прогресу було б невдячністю.

Насправді, було б дивно, якби ніякого прогресу не було. В останньому десятиріччі суспільні витрати подвоїлися, витрати на охорону здоров'я зросли втричі.

За той час, коли держава продовжувала розширювати свої функції, несправедливість нашого суспільства не зменшилася, а зросла.

З 1997 року уряд витратив 473 млрд. фунтів стерлінгів лише на виплату допомог — це так само багато, як уся наша економіка в 1988 році. Гроші здебільшого направлялися через податкові заліки, і таким чином був досягнутий певний успіх у тому, щоб підняти понад межею бідності тих, хто перебував за нею.

Але якщо відокремитися від того факту, що це зводить нанівець усі витрати через створення боргів, які доведеться повертати майбутнім поколінням, більш повна оцінка фактів показує дещо інше: за той час, коли держава продовжувала розширювати свої функції, несправедливість нашого суспільства не зменшилася, а зросла.

За останнє десятиріччя розрив між найбагатшими та найбіднішими збільшився. Справді, нерівність зараз сягає рекордної висоти. Найбідніші члени суспільства стали дедалі біднішими, і тепер таких ще більше. Доходи найбідніших десяти відсотків з 2002 до 2008 рік реально зменшилися на 6 фунтів на тиждень до внесення плати за житло і на 9 фунтів — після оплати житла. Кількість людей, що живуть в глибокій бідності насправді зросло, не зменшилося, а зросло — на 900 000 за останні десять років.

А дослідження, проведені Sutton Trust (британська благодійна організація в галузі освіти), показує, що соціальна мобільність фактично зупинилася — для людей імовірність підняття на рівень, вищий від того, на якому вони народилися, стала меншою, ніж це було тридцять років тому. Якщо подумати, це дивовижні факти.

Як таке можливо для держави — витрачати таку кількість грошей, спрямувати стільки енергії на боротьбу з бідністю — лише заради того, щоби бідність та нерівність перемогли в цій боротьбі?

Це питання, однак, містить багато нюансів, поміж якими є один, що звучить, мабуть, ще цікавіше. Радше не “чому держава програла в боротьбі з бідністю?”, а “чому держава вже давно програла в боротьбі з бідністю?”.

Відомо, що протягом тривалого часу, аж до 1960-х, держава була дуже ефективною в боротьбі проти бідності та скороченні нерівності. То чому ж вона почала ставати такою неефективною?

Шкода, якої допомоги по бідності завдають стимулам до праці, починає зводити нанівець ту користь, яку вони приносять для зростання доходів населення

Причина великою мірою (принаймні, в економічних термінах) полягає в глобальних тенденціях до зростання зворотної дії на освіту нових технологій та глобалізації. Тим часом, коли люди з хорошими професійними навичками здатні отримувати зиск, а ті, хто не упускає найкращі можливості, що їх надає глобалізація, здобуває видатний результат, ті, хто всього цього не має, дедалі більше виключаються з глобальної економіки.

Ключовою відповіддю уряду на цю тенденцію був дедалі більший перерозподіл, допомоги по бідності та податкові заліки. Вони намагалися плити проти течії. Але, як бачимо, такий підхід, м'яко кажучи, має свої межі ефективності.

Без сумніву, ми дізналися, що недостатньо простого збільшення фінансування та більш щедрих кредитів. Насправді шкода, якої допомоги по бідності завдають стимулам до праці, починає зводити нанівець ту користь, яку вони приносять для зростання доходів населення.

Ось цитата з огляду діяльності Уряду, зробленого інститутом фіскальних досліджень (Institute For Fiscal Studies).

"Його (Уряду) поточна стратегія підвищення податкового заліку на дитину (перевіреного в наявності потреби в засобах) ефективна для безпосереднього скорочення бідності, але її непрямий ефект може збільшувати бідність через послаблення стимулу батьків до праці".

Це життєво важливий момент! Ми не можемо відокремлювати економічне від соціального, до чого прагне підхід "Великого Уряду". Соціальні наслідки економічних реформ мають значення саме через те, що вони включають в себе приховане послаблення особистості та суспільної відповідальності, підхід "Великого Уряду" веде до вічної бідності замість того, щоб подолати її.

Тож яка можлива альтернатива?

Наша відповідь двояка. По-перше, створення рівних можливостей, де освіта відіграє ключову роль, і по-друге, активна допомога створенню сильнішого, більш відповідального суспільства.

Як зробити можливості рівнішими?

Для початку ми повинні надавати людям більш рівні можливості на всьому протязі їхнього життя. Це означає краще забезпечення найбідніших родин у перші роки.

А також це означає кращу можливість для отримання освіти дорослими, щоб люди без професійних навичок могли підняти свій життєвий рівень в більш зрілому віці.

Саме тому за останні кілька років ми послідовно розробили три пакети найважливіших в нашій програмі реформ: Родини, Школи, Добробуту. Зосередьтесь на них і Ви отримаєте певне уявлення про те, як протистояти тим потужним силам, які лежать в основі зростання нерівності. Але, звісно, це не просто питання вибору пріоритетів. Усе це стосується підходу, який Ви вибираєте.

В кожній з перелічених областей ми плануємо порвати з поточним підходом "Великого Уряду". Для родин залишиться ініціатива "Sure Start" (Надійний старт" - ініціатива британського Уряду, започаткована Гордоном Брацном у 1998р. під час перебування на посаді Міністра фінансів, має на меті "дати дітям кращий старт у житті", передбачає покращення дитячої охорони здоров'я, початкової освіти, підтримку сімей, тощо - Прим.перекл.). Але вона повинна активніше залучати добровільні та благодійні організації і сильніше сфокусуватися на найбідніших.

В освіті модель державних шкіл, підзвітних міністрам і бюрократам з Міністерства освіти, буде замінено на державні школи з самоврядуванням, підзвітні батьками, зі створенням нових премій для школярів і стимулами до того, щоб найкращі школи залучали дітей з найбідніших родин.

Стосовно добробуту. Модель, пов'язану з правом на виплату, буде замінено на оплату за результатами, як для отримувачів, так і для працедавців; також ми розширимо допомогу для тих, хто протягом тривалого часу не може знайти роботу, викинутий лейбористами на смітник.

В нас також є великі амбіції щодо зміни системи отримання допомоги. Ми маємо бути отові до скасування "парних санкцій" ("couple renalty" - зменшення розмірів виплат та податкових заліків для двох самотніх людей, якщо вони починають жити разом - прим. перекл). Щойно ми припинимо парні санкції, це дасть негайний зиск - найбідніші пари з дітьми отримуватимуть у середньому 1500 фунтів на рік, що врятує від бідності до 300000 дітей.

Але є також і довготермінові переваги. Шляхом стимулювання відповідальної поведінки держава посилає важливий сигнал людям, щоб зберігали сім'ї, завдячуючи цьому ще більше дітей отримають кращий старт у житті. Це яскравий приклад нашого підходу, енергійно спрямованого на розвиток сім'ї, зацікавленості та відповідальності.

Егоїзм та безвідповідальність.

Наголос на відповідальності є абсолютно необхідним.

Коли створювалася соціальна держава, існував моральний дух, ідеал нашої країни — самовдосконалення, взаємодопомога, відповідальність.

Ви могли бачити це в колективній культурі: повагу до праці, батьківське ставлення і спільні прагнення.

Людська доброта, щедрість і уява постійно витискуються роботою держави.

Ви могли бачити це в розмаїтому арсеналі громадських організацій, що означало спільноти, що дбали одна про одну; співпрацю, дружні спілки, побудову спілок, гільдій.

Але коли держава почала розширювати свої функції, вона забирала людям дедалі більше справ, які вони могли та мали робити для себе, своїх сімей та сусідів. Людська доброта, щедрість і уява постійно витискуються роботою держави. В результаті сьогодні роль нашого суспільства — і, звісно, роль людей як діючих осіб суспільства, змінюється.

Стало менше сподівань на взяття на себе відповідальності, на працю, дбання про мати своєї дитини, знаходження спільної мови з сусідами, утримання в чистоті прибудинкової території, повагу до інших та їхньої власності, на використання власного здорового глузду та розсудливості.

Чому? Тому що сьогодні держава присутня всюди: вона або робить це за вас, або розказує вам, як це робити, або пересвідчується, що ви робите за її вказівками.

Найкраще це видно, коли вона приходить до дітей. Через низку заходів, скерованих на захист дітей, держава насправді робить їх більш вразливими.

Незалежна Організація Захисту (Independent Safeguarding Authority) була заснована для того, щоб захистити дітей від контактів з небезпечними дорослими, але змушуючи відповідальних дорослих проходити через тяганину перевірочних процедур, вона насправді скоротить кількість турботи та любові в житті дітей, позаяк дорослі відмовляться від волонтерської допомоги дітям.

Система соціальних виплат була скерована передусім на підтримку самотніх батьків, але заохочуючи батьків до окремого проживання, вона відмовляє дітям в можливості мати сталу сім'ю і дім.

Режим перевірки з проставлянням “галочок” було розроблено для підвищення якості соціальної роботи, але, не дозволяючи досвідченим фахівцям використовувати власний розсуд та здоровий глузд, вона шкодила дітям замість того, щоб допомагати їм.

Підхід "Великого Уряду" породив масу викривлених стимулів, які або відбивають охоту бути відповідальними, або активно розвивають безвідповідальність. Забагато людей з тих, що я бачу у своїй громадській приймальні, завдяки Уряду почуваються у фінансовому сенсі краще, коли вони роблять щось неправильне, ніж коли чинять правильно.

Бездітні пари, в яких голова сім'ї працює шістнадцять годин на тиждень за мінімальну зарплатню, жили б краще окремо, якби тільки кожен з них повідомляв про свої доходи.

Батьки дітей-інвалідів могли б мати більше грошей, віддавши хвору дитину в інтернат, ніж доглядаючи її вдома. Пенсіонер, який все життя заощаджував гроші, отримує маленьку пенсію чи ніякої, а той, що не заощаджував, отримує свій повний дохід (дохід за часів, коли працював — прим. перекл.).

Літня людина, яка заощаджувала, купила будинок та має активи вартістю більше від 23 000 фунтів, має платити за соціальну допомогу, іноді мусить продати заради цього будинок, тоді як інший, хто не заощаджував, отримує все це безкоштовно. Саме тут моральний крах підходу “Великого Уряду” є найбільш очевидним.

Ми чуємо, як прем'єр-міністр (на момент промови — Ґордон Браун – прим.перекл.) розказує про свої моральні орієнтири.

Але коли вам більше платять за бездіяльність, ніж за роботу, коли вам вигідніше кинути своїх дітей, ніж виховувати їх, коли наша система допомоги каже молодим дівчатам, що зараз народжувати дітей, не маючи ані надійної роботи, ані коханого чоловіка, -- це означає отримати житло та гроші, тоді як чинити навпаки — значить довго чекати, поки отримаєш житло і менше грошей у майбутньому; коли система соціального захисту карає тих, хто важко працював та важко накопичував гроші, змушуючи їх продавати свої будинки, замість того, щоб нагородити їх за це, давши бодай трохи поваги в літньому віці; коли ваші спроби вести громадську діяльність наражаються на інспекції, розслідування і допити, чи є щось дивне в тому, що ваше суспільство зруйноване?

В такому світі, де Державний контроль зроблено замінником морального вибору і особистої відповідальності, зобов'язання та обов'язок піддаються небезпеці перетворення у мертві поняття, замість того, щоб бути системою життєвих цінностей, які повинні мати найбільше значення, то це не наше місце в ширшому суспільстві, а наш особистий шлях і наше право самим будувати своє власне щастя незалежно від тих, хто нас оточує.

Філіп Блонд (Phillip Blond), директор ResPublica, сказав:

"Держава ... знедолила людей і зосередила всю владу в своїх руках ... ця централізація влади зробила людей пасивними там, де вони мають бути активними, і цинічними там, де вони мають бути ідеалістами. Таке ставлення тільки шкодить, тому що чим більше людей думають, що нічого не можуть змінити, тим більше людей, що ухиляються від участі в житті суспільства".

Ось де заковика.

Парадокс, що лежить у самому серці концепції "Великого Уряду", полягає в тому, що перетягнувши на владу та відповідальність від особи, Держава робить людей індивідуалістами. Те, що в теорії здавалося актом громадської солідарності, на практиці призвело до найбільшої атомізації нашого суспільства. Одного дня природні зв'язки, що існували між людьми, - обов'язок і відповідальність - замінили на синтетичні зв'язки Держави - регулювання та бюрократію.

Скорочення функцій Держави.

То як нам повернути все на місце?

Деякі право-центристи стверджували, що відповіддю на провали "Великого Уряду" є просте скорочення функцій Держави, що Уряд повинен відступити і дати простір для природного та спонтанного розквіту особистої відповідальності та оновлення громадянського суспільства.

Але я не певен того, що це правильно вже внаслідок того, якої потаємної шкоди "Великий Уряд" завдав нашому суспільству. Скорочення державних функцій не здатне автоматично запустити процес відродження.

Як т казав Френсіс Фукуяма:

Існує певне уявлення, що громадянське суспільство, пошкоджене надмірними амбіціями Уряду, просто повернеться до життя, подібно сублімованій креветці, яка під водою знову стає креветкою. Це не можна вважати за безперечне".

Розумна, стратегічно мисляча Держава.

Друга альтернатива надійшла від ліво-центристів. Пітер Менделсон (Peter Mandelson) у своїй минулорічній лекції описав її як "розумна стратегічна Держава".

Він говорив про Державу, яка використовує "наявні ресурси краще, зв'язує між собою різні частини Уряду, відповідальні за цю роботу, і питає в нас, що ми ще можемо зробити". Він пропонує урядові роль, за якою уряд "направляє та формує мережі та інституції глобалізованої економіки і суспільства" таким чином може краще "керувати системою задля мінімізації та подолання ударів". Він також обстоює активну політику, яка гарантує "ефективне функціонування ринку".

Гадаю, що ми всі можемо погодитися з цим.

Звісно, що держава має бути розумною. Звісно, вона має бути стратегічною. Але чи це не є найменше, чого ми маємо очікувати від неї? Гадаю, що ми повинні чекати від держави набагато більшого.

Нові Уявлення про роль Держави.

В якості альтернативи “великому урядові” ми не пропонуємо відсутність уряду — дещо перегріту версію ідеології невтручання держави. Не пропонуємо також всього лише більш розумний уряд.

Позаяк ми віримо, що сильне суспільство вирішить наші проблеми набагато ефективніше, ніж “великий уряд” або щось інше, ми хочемо, щоб держава стала інструментом для створення сильного суспільства. Наша альтернатива “великому урядові” -- це “велике суспільство”.

Перерозподіл влади

Першим кроком є перерозподіл влади і повноважень від центрального апарату та його агенцій до громадян та місцевих спільнот. В такий спосіб ми можемо створити для людей можливість брати на себе відповідальність. Це абсолютно відповідає духу часу — постбюрократичної доби.

В галузі комерції професор технологічних новацій в MIT, Ерік фон Гіппель (Eric von Hippel) показав, як приватні особи та підприємства малого бізнесу, гнучкі та здатні до користування перевагами технологій та інформації, свого часу доступними лише найкрупнішим міжнародним компаніям, створюють новації, що найкращим чином відповідають потребам споживачів.

Лауреат Нобелівської премії з економіки цього року Елінор Остром (Elinor Ostrom) показувала в усіх своїх роботах, що недержавні колективні дії при розв'язанні проблем спільнот є ефективнішими за централізовані державні рішення.

Тож я переконаний, що перерозподіл головних владних функцій може реально допомогти нам подолати наші важкі соціальні проблеми, і трьома нашими ключовими підходами мають стати децентралізація, прозорість та підзвітність. Наші плани стосовно децентралізації ґрунтуються на простому розумінні людської природи: якщо ви покладете на людей більшу відповідальність, їхня поведінка стане відповідальнішою.

Отже, ми візьмемо владу від центрального апарату і там, де це можливо, віддамо її громадянам — наприклад, це стосується шкільних реформ, які передбачають передачу влади безпосередньо в руки батьків.

Де не має сенсу давати владу безпосередньо громадянам, наприклад, там, де дії є за природою колективними, ми передамо владу спілкам сусідів.

Таким чином наші нові місцеві житлові товариства (Local Housing Trusts — це не ОСББ, а геть інше; докладніше про цей законопроект Прим.перекл.) дають спільнотам можливість зібратися, узгодити кількість і тип будинків за своїм бажанням і самим ухвалювати рішення щодо повноважень на розширення та проведення будівництва.

Там, де повноваження сусідських спілок не будуть корисними, питання вирішуватимуться на найнижчому можливому урядовому рівні, а усунення бюрократичного контролю над місцевими органами самоврядування дозволить надавати місцевим мешканцям усі бажані ними послуги в бажаний ними спосіб. Нові мери в наших великих містах діятимуть як центри патріотичності і відповідальності.

Такий перерозподіл влади від центру до місцевих органів не тільки підвищить відповідальність, а й призведе до новацій, оскільки люди матимуть свободу для випробування нових підходів до розв'язання соціальних проблем і свободу переймати досвід звідусіль.

Невід'ємною частиною децентралізації є збільшення прозорості.

Оскільки інформація дає владу, давши людям більше інформації, ми дамо їм більше влади. Ця істина має міжнародне значення, де наші плани з досягнення прозорості дозволять бідним людям в країнах, що розвиваються, побачити, чи виконуються обіцянки. Вона є істиною і тут, на батьківщині, де наші плани детального оприлюднення всіх централізованих та місцевих витрат уряду не тільки забезпечать потужну перевірку на предмет марнотратства, але й допоможуть відкрити доступ до державних послуг для малого бізнесу, громадських та благодійних організацій, оскільки вони знають, що робить уряд ,та як можна зробити краще.

Третім елементом перетворення влади ми хочемо бачити її підзвітність.

Сьогодні зв'язок між державою та людьми, яким вона намагається допомагати, особливо найбіднішими, йде в напрямку згори до низу, подібно до зв'язку “батько — дитина”, і уряд не є підзвітним народові. Так би мовити, “оце ми вам даємо, беріть, що дають, та будьте за це вдячні”.

Ні. Це треба змінити.

Ми вимагатимемо, щоб люди і організації, що діють від імені держави, були підзвітними безпосередньо тим людям, яким вони, як передбачається, надають послуги. Вони повинні будуть припинити дивитися на цих людей, як на дітей, і почати ставитися до них, як до дорослих. Добрим прикладом є наш план вимагати від поліції проводити дільничні зустрічі, де люди зможуть в обличчя спитати поліцію за продуктивність боротьби зі злочинністю чи нестачу такої.

За допомогою децентралізації, прозорості та підзвітності ми можемо дати людям контроль над наданням послуг, якими вони користуються, над витратами коштів, зібраних у вигляді податків, над місцевим самоврядуванням.

Але держава повинна піти далі від простого надання цих можливостей. Вона має активно допомагати людям користуватися їх перевагами. Успіх наших реформ залежить від реакції суспільства, і це не те, що ми можемо кинути напризволяще.

Як заохотити батьків до того, щоб вони проявили активність та вимагали побудови нових шкіл у своїй місцевості? Як можна переконати людей справді прийти на дільничну зустріч в поліцію і використати її для вчинення тиску на поліцію?

Як ми знайдемо успішні соціальні програми і гарантуємо їх впровадження всюди, де це треба?

Інакше кажучи, як ми гарантуємо, що “велике суспільство” просунеться вперед, коли “великий уряд” відступить?

Допомога у створенні "Великого Суспільства"

Таким чином, оце наша нова роль в державі. Гальванізація, активізація процесів, надання можливості вибору, заохочення та агітація за залучення спільнот і оновлення суспільства. Це має допомогти сім'ям, громадянам, благодійним організаціям і спільнотам зібратися разом заради розв'язання проблем.

Ми повинні використати державу для оновлення суспільства.

Ми повинні використати державу для допомоги у стимулюванні громадської активності.

Стратегія для розвитку соціальної активності.

Соціальна активність вже є серцем сучасного консерватизму. Коли мене обрали лідером Консервативної партії, я попросив наших кандидатів у депутати взяти на себе впровадження проектів, пов'язаних з соціальною активністю, в своїх виборчих округах.

Сьогодні по всій країні діють біля 150 таких проектів. Але якщо ми виграємо вибори, роль соціальної активності буде трансформована. Вона стане центральною частиною нашого порядку денного, бо без стимулювання соціальної активності ми не створимо відповідальне суспільство, яке є необхідним для успіху нашої політики. Наші зусилля буде зосереджено на трьох групах.

Соціальні підприємці.

Спочатку ми ідентифікуємо та почнемо роботу безпосередньо з соціальними підприємцями, які мають змогу проводити успішні соціальні програми в спільнотах з найбільшими потребами.

Такі соціальні підприємці, як Деббі Скотт (Debbie Scott), чия фантастично успішна організація “Tomorrow's People” (“Люди завтрашнього дня”) сьогодні святкує двадцять п'яту річницю, і про кого я дуже радий повідомити, що ми висуватимемо її до Палати лордів, де вона приєднається до команди Консервативної партії.

Водночас робота соціальних підприємців докорінним чином відрізняється від роботи інших. Більше десяти років ті, хто безпосередньо працює з людьми, скаржилися на проблеми з поширенням та реплікацією успішних соціальних програм.

Наприклад, Lighthouse group має великі досягнення у поверненні на тверду дорогу молодих людей, що "зійшли з рейок" і буди виключені із шкіл шляхом їх виховання та навчання. Але зараз дивовижна робота цієї групи обмежена лише чотирма містами.

Це саме те. що нам треба поширити на всю країну.

Отже, ми ідентифікуємо соціальні програми, що довели свою ефективність, надаємо найуспішнішим соціальним підприємцям повноваження для їх проведення та профінансуємо безпосередньо з наявних статей бюджету. призначених для надання громадських послуг. Такий самий підхід ми застосуємо до шкільної реформи.

Якщо ми знайдемо правильних людей, відносно невелика кількість між зробити величезні зміни.

В Америці дві третини від усіх нових робочих місць створюються людьми, яку складають менше одного відсотку населення, підприємцями-власниками бізнесу, що швидко зростає. Це саме те, що має статися тут з соціальними підприємцями та соціальною допомогою.

Активісти спільнот.

Друга група людей, яких ми маємо заохотити до втілення нашої соціальної стратегії = ті. кого називають активістами спільнот. На відміну від соціальних підприємців, вони не грають офіційну роль в своїх спільнотах, в них немає часу або схильностей для провадження соціальних програм з усією відповідальністю, яку передбачають ці програми, але вони хочуть допомагати веденню батьківських груп, організації зустрічей з дільничною поліцією, збору людей у приміщеннях для обговорення способів покращення умов життя.

Усе це триває зараз, але недостатньо, нам треба більше активності та активістів у спільнотах. Але ж знову ми будемо наївними, якщо станемо думати, що це відбудеться швидко та само собою. Держава повинна відіграти тут важливу роль.

Як то казав професор Гарвардського університету в галузі демократії та громадянської відповідальності Аркон Фанг (Archon Fung) "Централізована підтримка" грала життєво важливу роль у "забезпеченні тренінгів та інших видів підтримки, що часто є необхідним для використання на місцях" нових можливостей.

Наш досвід соціальної активності під час перебування в опозиції показав нам важливість цього. Люди потребують допомоги, щоб розпочати навіть найменші проекти, потребують надання інформації, розуміння динаміки соціальної активності. Це вже відбувається в іншому місці.

Чикагська стратегія альтернативної політики (Chicagos Alternative Policino Strategy) залучила декілька найбільш знедолених районів міста до стратегії місцевої політики, що веде до значного скорочення злочинності.

А Гарлемська "зона дітей" (children zons)У Нью-Йорку призначила старших по кварталах, які не тільки зробили цю територією безпечнішою та зручнішою для життя, але й допомогли відкрити нові школи. Саме таку громадську активність ми стимулюватимемо тут.

Більшість населення

Але третя частина нашої картинки є набагато важчою. Соціальні підприємці та активісти спільнот вже існують, вони хочуть зробити більше, і ми допоможемо їм це зробити. Але "Велике суспільство" потребує залучення того значного відсотку населення, який ніколи нікуди не залучається чи не має такого бажання. "Велике суспільство" потребує масового залучення, поширеної культури відповідальності, взаємодопомоги та почуття обов'язку.

Але як нам здійснити це?

Звісно, що не існує простих відповідей, коротких доріг чи простих важелів, які можна було б застосувати. Але деякі уроки ми можемо витягти з останнього академічного дослідження, яке показує, як уряд, що знаходиться в гармонії з людською природою, може краще впливати на поведінку людей.

Психолог - біхевіоріст Роберт Чалдіні (Robert Cialdini) стверджує, що один з найважливіших впливів на поведінку людини справляють “соціальні норми” -- тобто те, як поводяться інші люди. Касс Санстайн (Cass Sunstein) і Ричард Талер (Richard Thaler) стверджували, що за допомогою надання права вибору, чи “поштовху”, держава може здійснити зміну всієї культури.

Для цього навіть не потрібна участь уряду. Якщо, наприклад, Facebook просто додасть до стандартного профілю рядок “соціальна активність”, він зробить для створення нової соціальної норми, що стосується волонтерства або благодійності більше, ніж скільки завгодно урядових кампаній.

Факти свідчать, що фізичний зв'язок є найважливішим чинником здобуття довіри та побудови сильних спільнот. В умовах великої державної бюрократії, де все на відстані та відсунуто від людей, довірі зростати важко. Саме тому ми хочемо побудувати сильні місцеві установи, які будуть відчутними і де люди — буквально — збиратимуться разом, щоб зустрітися і проявити єдність.

Таким чином ми посилимо громадські установи, що вже існують: такі, як місцеві офіси, поштові будівлі, мерії.

Але ми також млжемо створити й нові. В наші плани для Національної громадянської служби входить зібрати разом шістнадцятирічних підлітків з всієї країни на тритижневу програму навчання - що означає бути соціально відповідальним, служити своїй спільноті, уживатися та налагоджувати стосунки з людьми з різними позиціями.

Сподіваюся, це допоможе надихнути соціальну активність і співпрацю всередині нової генерації підлітків.

Зміна Уайтхола

Ця нова роль уряду означає нову роль також і для Уайтхолу — і нові навички для державних службовців. Вони повинні стати громадськими службовцями.

Нам потрібні люди, здатні до налагодження контактів з соціальними підприємцями та громадськими установами, ті, хто може агітувати та заохочувати до соціальної активності і допомагати людям побудувати стійкі та самодостатні організації такого типу, як нам треба.

А якщо наші дії призведуть до зламу культури благодійності та соціальної допомоги, що залежить від державних подачок, тоді треба подивитись, як уряд може підтримати їх за допомогою позик та грантів, щоб вони стали більш самодостатніми та ефективними. Такий підхід вже використовується такими спонсорами, як Acumen Capital в США і Young Foundation тут, в Британії.

Висновок.

Те, про що я розповів сьогодні, поєднує оптимізм щодо оновлення суспільства з реалізмом стосовно ролі держави в боротьбі проти бідності і нерівності. Якщо ми продовжимо виконання плану та змінимо країну, у громадському житті збільшиться змістовність і взаємна відповідальність. Ми це відчуємо по тому, як зросте сила наших взаємозв'язків — взаємна ввічливість та коректність.

Так само, як за останні десять років ми відчули це зростання грубості, гадаю, за наступні кілька років ми відчуємо зворотнє. І ми відчуємо це в нашій культурі - нову рішучість і почуття обов'язку, яку британці знову відчують у керуванні своїм життям.

Це робота не на один депутатський термін, та навіть не на два. Культурні зміни — це набагато важче, ніж державний контроль. Це триватиме довше від життя одного покоління. Але я знаю, що зміни відбудуться, саме тому, що вірю, що тут є бажання змін.

Доба “великого уряду” добігла свого кінця. Ситуація з бідністю та нерівністю погіршилася, незважаючи на масовану експансію уряду в суспільне життя, влаштовану лейбористами. Зараз нам потрібні нові відповіді, і вони прийдуть тільки від “більшого суспільства”, а не від “більшого уряду”.

Саме тому мені зараз ясно, що радше Консервативна партія впорається з бідністю в нашій країні, ніж Лейбористська.

Переклад - учасник спільноти Країни Ліберальної morning