Рішення ради Директорів МВФ про виділення Україні третього траншу у розмірі 3,3 млрд доларів назвати новиною складно. Голосування було приреченим на позитив, особливо після того, коли на позачерговому засіданні Верховної Ради 24 липня 2009 року Верховна Рада, в тому числі голосами Партії Регіонів (крім Азарова та Акімової, зате з Януковичем та Клюєвим), усунула з дороги останню перешкоду – ухвалила проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо особливостей проведення заходів з фінансового оздоровлення банків (№4630) - в третьому читанні та в цілому.

Одним із засадничих законів економічної теорії є постулат (the law of diminishing marginal utility), що гранична корисність товару чи послуги має незворотню тенденцію до зменшення. Скажімо, для людини, яка страждає від спраги, значимість і цінність першої склянки води значно вища за наступні. Схоже, цей закон повною мірою можна застосувати до кредитних взаємин України та Фонду.

Згадаймо - такою склянкою води було для України перше рішення Ради Директорів від 5 листопада минулого року про початок програми у режимі стенд-бай. Хоча українська влада і заперечувала тоді прихід кризи для України, для інвесторів формалізація стосунків між Києвом та МВФ принаймні сигналізувала, що макроекономічна ситуація в Україні буде піддана незалежному моніторингу, а золотовалютні резерви НБУ, підтримані ін`єкцією МВФ, не зійдуть на пси – а з ними інвестиції та українські цінні папери в руках нерезидентів.
Навіть програма України з МВФ на той час не утримала нерезидентів (і резидентів теж) від масового виводу капіталу. Довгий час, принаймні до цієї весни, у західних інвестиційних компаній було дві рекомендації стосовно поводження з активами походженням з України: а) sell short and б) underweight.

У перекладі з інвестиційного сленгу – а) мерщій спродуйте їх папери, як суверенні так і корпоративні та б) знижуйте питому вагу українських бондів в своєму портфелі.
Втіхою є хіба що те, що без програми з МВФ було би ще складніше.

Між першим та другим траншем, нагадаємо, запанувала довга і незручна пауза. У грудні уряд, як Пилип з конопель, ошелешив МВФ тим, що вмонтував в останню хвилину до бюджету категоричний наказ НБУ безапеляційно і мовчки викуповувати всі казначейські облігації, наштамповані урядом. Тож на час надання другого траншу – травень ц.р. – його гранична вартість знову підвищилася, оскільки на той час залишки на казначейських рахунках сягли чи не історичного мінімуму. Якби не транш МВФ, і не неортодоксальне рішення спрямувати його половину (еквівалент 1,4 млрд доларів) на фінансування дефіциту бюджету, хто зна, чи рапортував би уряд про безперебійну виплату пенсій та зарплат бюджетникам.

Однак то вже історія, сторінки яких перегорнуто. Рішення Ради директорів від 28 липня про виділення Україні чергового траншу в 3.3 млрд доларів і спрямування його цілковито до бюджету – а не в золотовалютні резерви НБУ – свідчить: як інституція, МВФ змінився докорінно і до невпізнання. Своїм рішенням про виділення Україні третього траншу він надає їй, швидше за все, ведмежу послугу.

Гранична корисність допомоги МВФ починає набувати від`ємного значення, заохочуючи уряд до продовження політики легкого флірту з міжнародними фінансовими організаціями. І ось чому:

Перше: криза – не час для реформ?

Теза про те, що кризу не можна згаяти і що вона є унікальним плацдармом для проведення реформ, що приречені не відбутися за більш комфортних умов, - не для України. Принаймні, МВФ не супроводжує свої транші вимогами щодо проведення дієвих структурних реформ, а якщо і згадує про них – то для галочки, особливо не наполягаючи на їх виконанні. Такого поблажливого МВФ українські уряди ще не бачили, і попередникам – від Азарова до Яценюка – лише доводиться згадувати, скільки з них свого часу Фонд попив крові. Кошти МФВ – а на сьогодні за програмою вибрано 10,9 млрд доларів із початково передбачених нею 16,4 млрд – стали вогнегасником, який лише притлумив пожежу, яка розгориться наповну знову.

Бюджетна система (залишимо обіч політичний маніфест однієї політичної сили, замаскований під нову редакцію Бюджетного Кодексу) залишається нереформованою, понівеченою пільгами, непродуктивними видатками і повною відсутністю відповідальності (хто, скажіть, всерйоз сприймає викриття колегії Рахункової Палати, навіть якщо вони і сигналізують про предметні зловживання).
Якщо Латвія проходить через чистилише програми МВФ, скорочуючи, серед іншого, пенсії та зарплати бюджетникам, то Україні МВФ виписало снодійне – прокинеться, сердешна, вже по той бік кризи. Боронь Боже, ми не агітуємо за те, щоби Україні запропонували латвійський курс лікування. Однак постає питання - чому до одних МВФ застосовує примус до реформ, в той час до інших ставиться майже по-материнськи?...

Друге – благословіння закритості.

Такою утаємниченою, закритою і замаскованою система бюджетної звітності в Україні, яка запанувала з початку квітня, після видання Кабміном відповідного розпорядження (певна річ, теж конфіденційного), ще не було. Жорстка адміністративна система, вибудувана Кучмою, видається скляною оазою прозорості порівняно з муром надсекретності, зведеним урядом Тимошенко. Який, звісно, при цьому керувався найблагороднішими міркуваннями: менше знаєш, краще спиш. А на гавкіт прикормлених опозицією аналітиків караван не зважає. В Україні про хід виконання бюджету вже можна дізнатися тільки з вуст прем`єра, яка повідомить, наскільки відсотків перевиконано план надходжень до Пенсійного Фонду. Було б цікаво подивитися на той план, і особливо на його варіант, датований січнем ц.р – оскільки відтоді він був неодноразово переглянутий на предмет забезпечення «перевиконання».

В Україні, скажімо, з відкритих джерел не можна ознайомитися з (а) казначейськими звітами про виконання бюджету, (б) балансом єдиного казначейського рахунку (який днями поповниться емвеефівським траншем), (в) звітами про виконання кошторисів Пенсійного та інших соціальниї фондів, (г) реєстрами урядових гарантій, виданих під кредити юридичних осіб – не проходить тижня, щоби цих гарантій не побільшало. Навіть баланс Стабілізаційного фонду, який проголошений урядом порятунком від економічних негарадів, мало хто бачив на власні очі, окрім членів Кабміну.

Забезпечення фіскальної прозорості та підзвітності країн-членів Фонду – одне із визначальних завдань Фонду (крім, власне, надання кредитів). Дивно, чому МВФ впритул не помічає створення Міністерства економічної правди в Україні.

Третє – відсутність контролю за (не)виконаними заходами.

Ознайомлення з попередніми листами про наміри, підписаними українськими високопосадовцями, та засадами, на яких видавалися попередні транші, посилює відчуття, що все робиться для галочки. Принаймні, не випадало жодного разу бачити аналіз того, якими ж є економічні та бюджетні наслідки економічних рішень.

Додатковий пенсійний внесок спрощенців? Скільки еспедешників його сплатили? Скільки додаткових надходжень отримав Пенсійний Фонд? Ау!
Казначейські облігації для населення? Де вони?
13-відсотковий додатковий імпортний збір, який справляється і досі, – хіба це не пряме порушення умов МВФ, що не вітають, м`яко кажучи, обмежень на умови вільної торгівлі?

Четверте, і головне – чи дійсно «Фонд при уряді Тимошенко»?

(цитуючи «Експерт»)
Існували часи, коли МВФ, при першому наближенні виборів, самоусувався і відходив у тінь, щоби не наразитися на підозри у заангажованості.

Насьогодні, хоча вибори ще офіційно не стартували, очевидним є те, що перший виборчий фонд вже створено – це власне бюджет України, який наповнюється грішми МВФ. При цьому жодної звітності, як витрачалися ці кошти, немає. На сьогодні, після третього траншу, вже немає жодного сумніву, що бюджет-2009 буде виконано. Коштами МВФ, з яких і платитимуться пенсії, зарплати бюджетникам і електоральній надії Ю.В – шахтарям.

А як же підвищення тарифів на газ, хтось зауважить – адже це болісне рішення таки було прийнято за наполяганням МВФ?

Готові битися об заклад і повернутися до цієї статті у грудні 2009 року, коли уряд скасує рішення НКРЕ про 20-відсоткове щоквартальне підвищення цін на газ в 2010 році. Тим самим робом, як він скасував рішення про підвищення цін на електроенергію напочатку квітня ц.р.

Адже наївний і запопадливий МВФ на той час вже буде відпрацьованим матеріалом.

Рипучою сходинкою на шляху до наступної владної висоти.

УНІАН