Поширення світової фінансово -економічної кризи змусило центральні банки розвинених країн світу в березні вжити додаткових заходів для протидії рецесії та стимулювання економічного розвитку. Зокрема до рекордних рівнів були знижені базові відсоткові ставки, через регулювання яких центральні банки чинять основний вплив на економічний розвиток.

Європейський центральний банк (далі – ЄЦБ) знизив 5 березня поточного року базову ставку на 0,5 відсоткових пункта – до 1,5%, що є мінімальним значенням за всю історію ЄЦБ з 1999 року. Разом з тим голова ЄЦБ Жан -Клод Тріше заявив, що банк не вважає цей рівень мінімальним. Цього самого дня Банк Англії знизив базову ставку до 0,5% з 1%, оновивши її мінімальний рівень з моменту заснування британського центрального банку в 1694 році королем Вільгельмом ІІІ.

За два дні до цього базову процентну ставку до 0,5% з 1% знизив Банк Канади, що також є рекордним рівнем. А через тиждень, 12 березня, базову процентну ставку до 0,25% з 0,5% знизив Національний банк Швейцарії. Що стосується Банку Японії та Федеральної резервної системи США, то вони ще в грудні минулого року знизили свої базові ставки до мінімальних рівнів – 0,1% та діапазону 0 – 0,25% відповідно. І тепер ці центральні банки 18 березня 2009 року лише підтвердили незмінність цих рівнів.

Утім, центральні банки майже всіх зазначених країн не обмежуються лише зниженням базових ставок. Для додаткового стимулювання економіки вони збільшують обсяги купівлі активів. При цьому ці центральні банки (за винятком ЄЦБ ) заявили про наміри поряд з державними цінними паперами купувати активи приватного сектору з метою розширення пропозиції грошей в економіку та за рахунок цього стимулювання економічного розвитку.

Такі заходи центральних банків розвинених країн світу дали підстави окремим «фахівцям» в Україні вимагати аналогічних заходів від Національного банку України. Мовляв, увесь світ так робить і не треба винаходити велосипеда, а слід діяти за вже розробленими рецептами – знизити облікову ставку, наповнити економіку емісійними грошима і з відчуттям виконаного обов’язку чекати на швидкий вихід економіки України з кризи.

На жаль, ті, хто закликає Національний банк України до таких дій, керуються звичайними емоціями та притаманною людям жадобою до легких грошей. Водночас такі «фахівці» не намагаються хоча б поверхнево проаналізувати причини, які спонукають центральні банки розвинених країн вдаватися до таких екстраординарних заходів. Як і причини, які не дозволяють переважній більшості країн, що розвиваються, скористатися для виходу з кризи такими солодкими ліками.

Крім цього, в свідомості суспільства намагаються сформувати певні міфи, які абсолютно не відповідають дійсності. Зокрема міф про те, що центральні банки розвинених країн світу буцімто не опікуються інфляційними наслідками своїх дій і наповнюючи економіку грошима фактично приносять інфляцію в жертву цілям з відновлення економічного розвитку.

Для того , щоб пересвідчитися в зворотному достатньо ознайомитися з останніми промовами Голови ЄЦБ Жана -Клода Тріше, які розміщені на офіційному інтернет -сайті банку. Зокрема 5 березня 2009 року, після ухвалення рішення про зниження базової ставки ЄЦБ до 1,5%, пан Тріше недвозначно заявив про рішучість очолюваного їм банку забезпечувати в середньостроковому та довгостроковому періодах визначену ціль щодо інфляції, яка становить нижче, але близько 2%. Саме це, за словами авторитетного банкіра, підтримуватиме в єврозоні стабільне економічне зростання та зайнятість і сприятиме фінансовій стабільності (http://www.ecb.int/press/pressconf/2009/html/is090305.en.html).

Про перегляд інфляційних цілей не заявляв ніхто з керівників й інших центральних банків розвинених країн. Ще б пак, адже в усіх цих країнах утримання інфляції на стабільно низькому рівні розглядають як головну передумову забезпечення стабільного економічного розвитку.

А як же безпрецедентна монетарна експансія? Тут усе пояснюється дуже просто. В усіх вищезазначених країнах наразі існує серйозна загроза не інфляції, а дефляції (тобто підвищення купівельної спроможності грошей унаслідок зниження цін).

Дефляція (якщо хтось досі не знає), з точки зору забезпечення стабільного економічного розвитку, є таким самим небажаним процесом, як і інфляція. Річ у тім, що в умовах підвищення купівельної вартості грошей втрачаються стимули до інвестування. Навіщо? Вартість грошей і так збільшується – через певний період на них можна буде купити більше товарів, ніж сьогодні. І до того ж не треба наражатися на ризики, які притаманні будь-яким інвестиціям. Але в цієї медалі є й інший бік: без інвестицій не може відбуватися розвиток економіки, відбувається зменшення виробництва, збільшення безробіття з усіма подальшими наслідками. Саме через це центральні банки розвинутих країн мають мандат на підтримання низьких темпів інфляції, але ніяк не дефляції.

Ризик дефляції в розвинених країнах виник унаслідок істотного зменшення насамперед зовнішнього попиту, у т.ч. з боку таких країн, як Україна. Згадаймо, кілька років до цього країни з транзитною економікою активно імпортували продукцію розвинених країн, розраховуючись за ці товари та послуги значною мірою грошима , які запозичувалися в тих самих розвинених країнах. Однак, через кризу на світовому фінансовому ринку, розвинені країни перестали бути фінансовими донорами інших країн. У зв’язку з цим зовнішній попит на їх продукцію суттєво знизився. Це, у свою чергу, збільшило пропозицію товарів і послуг на їх внутрішньому ринку, і почало тиснути на ціни в бік зменшення, тобто провокувати дефляцію.

Аби уникнути потрапляння в дефляційну пастку, розвинені країни мусять вживати заходів щодо стимулювання внутрішнього попиту на ті товари, які виробляє їх економіка. У тому числі, це здійснюється за рахунок проведення більш м’якої монетарної політики.

Головний інструмент грошово-кредитної політики в розвинених країнах – це відсоткова ставка. Упродовж минулого та на початку поточного років центральні банки зазначених вище країн неухильно знижували свої базові ставки. Однак наразі проблема полягає в тому, що дефляційна загроза ще не минула, а базові ставки вже сягнули мінімальних рівнів і надалі їх знижувати вже немає як. Саме через це центральні банки змушені вживати екстраординарних заходів на кшталт збільшення грошової пропозиції через викуп активів(як державних цінних паперів, так і приватних).

Чи можуть такі підходи сприяти подоланню кризи в Україні? На нашу думку, їх застосування може мати такий самий ефект, як гасіння пожежі бензином. Ще ніде і ніколи інфляція не була подолана через пом’якшення грошово-кредитної політики. Україна, як ніхто інший, переконалась у цьому ще на початку 90-х років минулого сторіччя. Європейські ліки від кризи для України є хоча й солодкими, але реально шкідливими, оскільки вони не від тієї хвороби. В Україні немає загрози дефляції. В нашій країні інвестиційний процес гальмується насамперед через значну інфляцію, а ще через несприятливий у цілому бізнес-клімат та зволікання зі структурними реформами.

Лише зниження інфляції і стабілізація національної грошової одиниці спроможні відновити інвестиції та сприяти виходу економіки з кризи. Для цього звичайно необхідно повернути довіру до банків. Однак зниження облікової ставки в умовах високої інфляції та спровокованої недовіри до банків підірве останні стимули до зберігання коштів на депозитах. Саме тому в Основних засадах грошово -кредитної політики на 2009 рік зазначається, що пріоритетним завданням процентної політики є створення стимулів для повернення вкладів у банківську систему та обмеження девальваційного тиску на валютному ринку. Досягти цього через зниження вартості грошей неможливо.

Слід також зауважити , що в розвинених країнах додаткові гроші наразі випускаються для обслуговування руху реальних товарів і послуг, які виробляє економіка, але які через кризу не мають попиту на зовнішніх ринках і надходять на ринок внутрішній. Це значною мірою товари кінцевого споживання. Проблема України полягає в тому, що основні товари її промисловості навряд чи матимуть попит усередині країни навіть тоді, коли «друкарський верстат» працюватиме на повну потужність. Щоб збільшити внутрішнє споживання, наприклад металу, необхідні насамперед структурні реформи та поліпшення бізнес клімату. Поки цього не буде, доти додаткові гроші, які надходять в обіг, будуть спрямовуватися головним чином на валютний ринок, у т.ч. через зростання попиту на імпортну продукцію.

Таким чином, Україні для виходу з кризи необхідно мати власний шлях. І на цьому шляху головним маяком має бути стабільна грошова одиниця, яка в нинішніх умовах може бути забезпечена лише через проведення жорсткої грошово -кредитної політики. Якщо ж комусь дуже кортить скористатись європейськими підходами, то серед них слід вибрати ті, що дійсно можуть бути корисними для нашої країни. Це і рекапіталізація банків за участю держави, і викуп Урядом або урядовими агенціями в банків поганих активів, і випуск боргових інструментів з урядовою гарантією. Це і, нарешті, розважлива бюджетно-фіскальна політика, заснована не на популістських засадах, а на прагматичних підходах, здатних дати адекватну відповідь викликам глобальної фінансово-економічної кризи.

Департамент монетарної політики НБУ

Країна Ліберальна: Як відомо, на необхідності емісії НБУ для боротьби з кризою за прикладом країн ЕС, наполягали Прем'єр Ю.В.Тимошенко та її економічний радник, депутат ВР від БЮТ Ю.Полунєєв.