В Україні знову говорять про наміри створити аграрний банк. За словами прем’єр-міністра Юлії Тимошенко, він кредитуватиме селян на строк від п’яти до десяти років, а головне — не більше ніж під 5—7% річних, тобто не дорожче, ніж у країнах Європи.
Створення такої фінустанови, за задумом урядовців, дозволить вирішити близько 90% проблем в аграрному секторі. Кредити надаватимуть без застави, під спеціальний режим державного страхування і в обсязі, необхідному для нормального розвитку аграрних господарств. На думку Тимошенко, створення аграрного банку — одна з головних стратегій підтримки аграрного сектору України.
Мета, звичайно, хороша. Та чи досяжна?
По-перше, аналогів такого «фінансового динозавра» у сучасному світі вже давно немає. А по-друге, логіка та фінансові закони не дають такій установі шансів залишитися «банком». Ось якщо мова йде про годівницю — то тут все, дійсно, логічно побудовано. Чому ті агробанки, які були в усіх постсоціалістичних країнах, наказали довго жити?
Про наш частково вітчизняний, частково — радянський Агропромбанк, який, помираючи, щиро роздавав гроші, ще й досі із зрозумілих причин, не написала своєї книги Генеральна прокуратура. А ми вже готові новий фінансовий капкан та Бермудський трикутник для бюджетних грошей вибудовувати...
В чому логіка необхідності створення агробанку? Сільському господарству і селу треба допомагати, причому часто — фінансово. Для надання фінансової допомоги, а якщо більш фахово сказати — для ефективного менеджменту грошей, виділених для підтримки сільського господарства і, власне, села, необхідна окрема інституція. Міністерство аграрної політики, а тим більше його територіальні органи за визначенням не повинні цього робити.
Як же тоді організувати надання фінансової допомоги селу за умов сучасної системи управління? Слід проаналізувати, який вихід знайшли у Європі. Тим більше, що ми туди дуже сильно прагнемо...
Економічна підтримка сільського господарства є однією з важливих складових Спільної сільськогосподарської політики Європейського Союзу, зокрема — важливою складовою її головної осі — підвищення конкурентоздатності сільського господарства. Переважно фінансова підтримка спрямовується на модернізацію, технічне, технологічне та інше переоснащення сільського господарства та прилеглих секторів агробізнесу.
Це доволі значні суми, тому за заведеним у Європі звичаєм, підлягають вони не лише спеціальному режиму управління, але й публічному та парламентському контролю, передбачають відкритість, прозорість, конкурсність та звітність. А для того, щоб це все забезпечити, в кожній країні ЄС є спеціальна інституція. Переважно — це так звані Гарантійні сільськогосподарські фонди. Наприклад, у наших найближчих сусідів — Польщі — це Агенція реструктуризації та модернізації сільського господарства.
Але не важливо, як інституція називається... Для того, щоб можна було розпоряджатися грошима ЄС, вона має відповідати певним критеріям та мати відповідну організаційну побудову. А решта — національні особливості.
Розглянемо для прикладу фінансову інституцію, яка забезпечує надання фінансової (економічної) допомоги в Чехії. Це Підтримуючий і гарантійний сільськогосподарський та лісогосподарський фонд (ПГРЛФ), створений урядом ЧР ще у 1993 році. Головне завдання цього фонду — фінансова підтримка при отриманні кредитів сільськогосподарськими виробниками шляхом: надання гарантій; субвенційна оплата частини отриманих кредитів; покриття частини (до 70%) платежів за кредити і здійснення прямих субвенційних виплат та фінансування.
Як бачимо, філософія Фонду полягала не в тому, щоб дати гроші у сільське господарство. Питання навіть не стояло про суми. Як то кажуть, не в кількості щастя. Тому задум полягав у створенні інституції, яка б дозволила ефективно і тривалий час забезпечувати для сільськогосподарських виробників прийнятний режим доступу до фінансових ресурсів, у тому числі інвестиційного характеру.
Виходячи із програмного твердження, закріпленого у правових документах, про необхідність посилення інвестиційної фінансової підтримки сільського господарства, діяльності ПГРЛФ приділялась значна увага, а на його фінансування виділялась значна частина коштів, які до його створення йшли за іншими каналами розподілу. Так, вже у 1994 році пряме фінансування фонду становило близько 90 мільйонів доларів, або 52% коштів зведеного умовного «сільськогосподарського бюджету». Нині бюджет фонду перевищує 6 мільярдів доларів, і значну частину цих коштів становлять інвестиційні ресурси.
Фонд самостійно, так само як і за участі своїх операторів, не надає кредитів або іншої прямої допомоги. Його клієнти самі займаються пошуком можливого банку-кредитора. А от мережа фінансових установ, з якими співпрацює ПГРЛФ, досить велика — понад 50 банків. Кожний з них — потенційний кредитор за кредитними лініями ПГРЛФ. Він спільно із клієнтом може доопрацьовувати запропонований бізнес-план, але обов’язково узгоджує свої кредитні дії з фондом.
Фінансова підтримка фонду здійснюється у формі банківської гарантії при отриманні кредиту і в рамках трьох основних програм. Це програма «Виробництво», спрямована на поповнення власних фінансових ресурсів, що використовуються на виробничі цілі; «Сільський виробник», яка забезпечує довготривале фінансування перспективних проектів, націлених на підвищення ефективності та реструктуризацію сільськогосподарських підприємств; програма «Сервіс», що підтримує інвестиційний розвиток сервісних обслуговуючих підприємств.
Минуло 15 років. ПГРФ підтвердив свою організаційну та фінансову стійкість як у межах національної економіки Чехії, так і в умовах об’єднаної Європи. Фонд, є акредитованою платіжною агенцією ЄС, має власні фінансові ресурси та гідну репутацію. Він успішно пройшов апробацію і зарекомендував себе з позитивного боку.
Такі ж агенції, фонди або інші інституції є в усіх без винятку європейських країнах. А от агробанків там немає. До речі, у Чехії теж був агробанк, однак дуже швидко, як і наш, збанкрутував. І ніхто його не прагнув реанімувати. Бо зрозуміло, що така ж доля має спіткати будь-яку інституцію, яка на засадах комерційного банку обслуговуватиме виключно найвразливіший, найризикованіший та один із неефективних секторів економіки. Зрозуміло, що гроші у неї не колись, а досить швидко закінчаться.
Це — аксіома фінансової сфери. Тож нам не агробанк потрібен, а дієва структура, що сприятиме доступності фінансових ресурсів для аграріїв. І не варто шукати якогось іншого — оригінального — свого шляху. Геніальний економіст Фрідріх фон Гаєк та його послідовники в усьому світі аргументовано довели: «Немає жодного третього шляху». Є шлях з Європою або в інший бік...
Юрій ГУБЕНІ, доктор економічних наук, професор, незалежний експерт з аграрної політики
№23, четвер, 11 лютого 2010