19 грудня 2010р. відбулись у Білорусі одіозні президентські вибори , результат яких був відомий заздалегідь. Чинний президент Білорусі, котрий згідно з конституцією 1994 року мав лише право на два президентські терміни, нині може розпочати четверте перебування на цій посаді. При чому неважливо, як насправді голосували, головне – як рахували голоси. Хоча це все можна зводити до відсутності свободи виборів, демократії та свободи слова, легко можна знайти геополітичну складову.
ЄС розпочав з 2007 року спочатку неофіційними каналами, з 2008 року вже офіційно вести діалог з Мінськом. Для президента Білорусі відкрився західний вектор – «Східне партнерство», офіційний діалог зняття санкцій з деяких посадових осіб та переговори про гроші від МВФ. Лукашенко відчув величезний політичний та економічний тиск з боку Росії, тому йому на противагу і задля торгу було необхідно зробити зовнішню політику біполярною. В ситуації зростаючих цін на російський природний газ, збільшення державного боргу, неприбутковості багатьох держпідприємств, він був просто змушений вдатись до ринкових реформ, приватизації та шукання альтернатив щодо забезпечення природнім газом.
Це спричинило дуже цікавий геополітичний ефект для України. Бо нафтопровід Одеса-Броди міг працювати завдяки Венесуельській нафті в аверсному режимі. І навіть ЄС розглядав можливість вкладати гроші в продовження нафтопроводу аж до Гданська. Цим неочікувано могли бути реалізовані мрії Білоруського Народного Фронту (БНФ), котрий прибуваючи в опозиції на початку 1990-х рр. у парламенті, вже тоді вносив законопроекти щодо енергетичної безпеки країни. Їх суть зводилась до створення Чорноморсько-Балтійського коридору. Проте тоді такі пропозиції були визнані націоналістичними. Але майже за 20 років по тому вони могли стати реальністю і не лише через політичну доцільність.
В 2008 році тодішній колишній євро-комісар по зовнішньополітичним питанням пані Беніта Ферреро-Вальднер запропонувала початок діалогу. Йшлося про конкретні можливості інтеграції до європейських структур, в тому числі і до ради Європи, у разі виконання низки умов. Ішла мова про свободу виказувань мирних зібрань, вільні прозорі демократичні вибори, визволення політичних в'язнів, свободу для незалежної преси.
Цей діалог виник зокрема і через визнання Євросоюзом попередньої політики тотальної ізоляції провальною. Особливо на фоні реальної небезпеки – втрати білоруської незалежності та вторгнення російських військ на території незалежної та суверенної Грузії.
Як ми на сьогоднішній день знаємо з записів американського посла в Естонії, оприлюднені через Wikileaks, то Лукашенко охарактеризував російсько-грузинський військовий конфлікт, як російську агресією, і висловив солідарність Грузії. Проте через побоювання, щодо збільшення політичного та економічного тиску з боку Росії, він не наважився прийняти пропозицію президента Грузії на офіційний візит до цієї країни. Лукашенко нарікав, що в Росії можуть спробувати його остаточно примусити визнати незалежність Південної Осетії та Абхазії. В цих питаннях він повністю поділяв погляди тодішнього президента України Ющенка.
З інших записів посла США в Литві можемо навіть дочитатись до закликів до пані президента Литви Грибаускайте висловлювати Ющенку публічну підтримку під час візиту в Україні перед президентськими виборами. Проте Грибаускайте йому відмовила. Але він сам, насправді на передодні президентських виборів здійснив візит і навіть вперше з президентом України вшанував жертви Голодомору. Стоячи перед «Українкою» в меморіальному комплексі жертвам голодомору, Лукашенко запалив свічку. Ця подія викликала подив через те, що він пропагує лінію Сталіна і радянських символів (через референдум в 1995 році він змінив символи білоруської державності – біло-червоно-білий прапор та герб «Пагоня» – на старі символи радянської Білорусії) та не визнає, а інколи навіть виправдовує терор 1937-1940 рр.
Білорусь має свою «Биківню» – це Куропати за Мінськом. Там власне був започаткований білоруський незалежний рух археологом Зено́ном Позняком, котрий в 1985 році знайшов місце масового поховання жертв більшовицького терору цих років. В 1988 році люди там вперше зібрались, щоб ушанувати невинні жертви. За два роки там щоденно розстріляно в період з 1937-1939 рр. до тисячі осіб. З цього часу кожен рік люди підходять на це місце з хрестами і називається цей день – Дзяди - 1 листопада. Позняк став засновником БНФ. З 1996 року він змушений жити в еміграції. Повернення до Білорусії означало б смерть для нього. Проте кандидат в президенти Володимир Некляев, відомий поет, під час виборчої компанії закликав білоруську владу до сприяння поверненню Позняка на Батьківщину під гарантії його безпеки та закликав Євросоюз ставити це питання перед Мінськом.
Коли католики в Білорусі святкували Різдво, пан Позняк змушений був запитати: «Де Некляев»? В день виборів по дорозі до Жовтневої площі задля участі в протесті проти цинічного фальсифікування волевиявлення громадян, він був затриманий та жорстоко побитий. Потім опинився в шпиталі, де були виявленні численні травми, після чого безслідно зник – імовірно знаходиться в слідчому ізоляторі КГБ. Була порушена кримінальна справа відносно заклику до масових безпорядків. За це йому загрожувало ще з вісімнадцяти іншими опозиціонерами, в тому числі п'ятьом кандидатами в президенти позбавлення волі до 15 років.
Чому так сталося, і чому так багато кандидатів?
Лукашенку було дуже потрібно для легітимізації свого режиму, щоб ці вибори були визнані міжнародною спільнотою більш демократичними за попередні. Що мало на меті покращення діалогу з ЄС і отримання грошової допомоги, щоб сприяти трансформації білоруської економіки та витримати економічний тиск з боку Росії. Тому йому було потрібно грати в лібералізацію.
Пройшла реєстрація 10 кандидатів та відносно вільний етап зібрання 100 тис. підписів (це є умова, щоб бути зареєстрованим кандидатом в президенти). Та навіть не розганяв мітинги опозиції. Відбулися перші з 1994 року телевізійні дебати в прямому ефірі між кандидатами в президенти на білоруському державному телебаченні. Але чинний президент Білорусії відмовився від участі не лише в телевізійних дебатах, а й від своїх телевізійних виступів, на які кожен кандидат мав право.
Певною мірою наявність 10 зареєстрованих кандидатів, мали на меті показати білоруському суспільству, що немає чинному президентові рівного кандидата, довкола якого здатна об'єднуватись білоруська опозиція. Зважаючи на потребу легалізуватись в очах заходу, він початково розіграв спектакль. Але вже під час зібрання підписів на реєстрацію в кандидати виявилося, що в білоруському суспільстві, особливо в городян є настрій підтримати майже будь-якого альтернативного кандидата проти Лукашенка.
Навіть давно випробувані адміністративні методи, дали для діючого президента вдвічі менше підписів за нього, ніж в попередні виборчі компанії. Разом із цим і скупний результат опозиціонерів був на рівні зібраних Лукашенком підписів.
Незалежний інститут соціально-економічних та політичних досліджень з 1996 року досліджує настрій білоруського суспільства через телефонні опитування. Варто подивитися на постійне запитання цієї установи: «За кого ви хочете голосувати в разі проведення президентських виборів найближчим часом?»
Рейтинг діючого президента з 2007 року тримався постійно в межах від 40 до 50%. Напередодні офіційного старту перевиборної компанії фактично всі люди знали про кандидата Лукашенка, бо він фактично і не зникає з екранів телебачення. На телебаченні неіснуюча опозиція була дуже слабо відома. Лише 1/3 глядачів знали лідера громадської організації та поета Володимира Наклєєва, в якості майбутнього кандидата в президенти. Інші: Ондрей Санніков – 14 % , Ярослав Романчук – 6% , Микола Статкевич – 5% , Олесь Михалевич – 4% і Віталій Римарчевський – 4%. Інші можливі кандидати показали скупний результат в цьому показнику (всього було 18 кандидатів) – 12%. Причому 35% сказали, що не будуть голосувати саме за діючого президента і готові за нього голосувати тільки 48%. Проте опозиційні кандидати показали ще вищий анти-рейтинг, бо вони були суспільстві не відомі. За найвідомішого опозиційного кандидата, поета Некляєва вже були готові голосувати 17%.
Очевидно досить вільна компанія вилучення кандидатів в президенти і телевізійні виступи кандидатів вплинула на громадську думку. Не дивлячись на презентовану роз'єднаність опозиції ці виступи суттєво підвищили їх рейтинг.
Хочу звернути увагу на проведений незалежний екзитпол в день виборів на замовлення незалежного білоруського телебачення «Белсат». За чинного президента віддали свій голос лише 31% виборців і за трьох найрейтинговіших кандидатів опозиції – Некляєва, Саннікова і Романчука – також біля 35%. Офіційний результат – 79% – можна називати фантастикою, яка не має нічого спільного з реальним волевиявленням громадян.
Важливо зазначити, що одні кандидати спробували зіграти російську карту, закріплюючи в своїх виступах певні російські аспекти, щоб отримати аванси від Кремля. В цьому руслі можна і розшифровувати заяву президента Лукашенка про опозиційних кандидатів, які «раніше грали на західній скрипці, а зараз грають на балалайці». Він мав на увазі особливо двох кандидатів – Некляєва та Саннікова, котрі хотіли заручитися підтримкою не лише Заходу, але і Росії.
В ході виборчих перегонів кандидат Некляєв окрім своєї пробілоруської риторики, щедро збирався продати всі нафтопереробні заводи росіянам. Бо ніби вони і так переробляють лише російську нафту.
Були і інші кандидати, які претендували на ролі технічних. Один із них був Олесь Михалевич, котрий зробив чинній владі компліменти відносно демократизації виборчого процесу. Він цілком презентував себе, як незалежний економіст, котрий готовий співпрацювати з усіма, маючи організацію під назвою «Союз за модернізацію».
Як це не цинічно, але влада недооцінила цей факт – кинула його до СІЗО після розгону мітингу опозиції на Жовтневій площі. Властне Михалевич, колишній заступник голови національної демократичної партії БНФ, в ході виборчої компанії навіть відмовився від біло-червоного-білого прапора і надання білоруській мові статусу єдиної державної. Він підкреслював, що цими питаннями має займатися новий білоруський парламент і це не має бути в компетенції президента. При чому натякнув на спортивні успіхи під радянським червоно-зеленим прапором. Та все одно його записали в «американця», якому разом з іншим 21 опозиціонером погрожує позбавлення волі до 15 років. Не дивлячись на те, що він категорично виступав проти силових сценаріїв та революції.
Діючий президент допустив 19 грудня нервовий зрив. Йому було не до лібералізації. Особливо після двосторонніх домовленостей із Кремлем відносно ухвалення всіх правових актів для створення єдиного економічного простору Росія-Білорусь-Казахстан, котрі надавали йому знижки на газ та інші аванси в розмірі до 4-х млрд. доларів.
На передодні виборів зі спільним візитом до Мінська приїхали також емісари з Євросоюзу. Міністри закордонних справ Польщі та Німеччини Радослав Сікорскі та Ґідо Вестервеле пообіцяли в разі більш-менш демократичних виборів грошову допомогу в розмірі до 3 млрд. доларів і цим відкрили торг.
Ціна цього торгу – незалежність та майбутній вектор в розвитку Білорусії. Але поки що ЄС залишивсь в програші, бо Росія пообіцяла більше. Але досвід 2006-го та інших попередніх років показав, що торгівлею людьми (приклад Олександра Козуліна) можна свою ціну ще підвищити.
Заяви чинників ЄС дали продемонстрували, що попри засудження жорстокого побиття кандидатів та розгону 40 тис. мітингу, вони надалі готові вести діалог. Це стало зрозуміло, зокрема із заяв високого представника ЄС Кетрін Ештон.
Цей торг на жаль іде поза білорусами, котрі все ж таки в більшості виступають за незалежність. Треба констатувати, що процеси формування білоруської політичної нації, національної пам'яті та створення білоруського мовного середовища з 1994 року брутально підірвані.
Так звана двомовність дала свій результат. Якщо ще в 1994 році на хвилі білорусофікації, навіть в Мінську до 75 % учнів в школах навчалися на білоруській мові, сьогодні цей показник є фактично звернений аж до нуля. До 40% білорусів мають суттєві проблеми з розумінням білоруської мови. Відсоток людей, котрі визначали своєю рідну мову – білоруську, впав до 60%, при чому 87% населення є етнічними білорусами. З минулого року в списку ЮНЕСКО білоруська мова опинилася серед тих, котрі є перед загрозою зникнення.
На фоні цих наведених фактів виглядає цей торг ще більш небезпечнім. Відомо лише одне, ціни ростуть…
Ян Яґіелло- Шонфельдер
P. S. Інтрига розгорнулася і навколо кандидата Ярослава Романчука. За національністю він поляк, чудово говорить білоруською, англійською та французькою, автор безлічі робіт з економіки і має власний економічний інститут. Романчук на наступний день після розгону мітингу фактично покаявся. Був відпущений з-під варти його племінник. Ймовірно, Романчук мав тієї ж ночі зустріч і розмову з Лукашенком.
Ще два місяці тому надійшла неофіційна інформація, що саме Романчук розглядається на посаду прем'єр-міністра або міністра економіки, реформ та подальшого діалогу з ЄС.
Можливо, спектакль з розгоном мітингу був організований і для високопосадових глядачів з Росії. Щоб показати, «хто в домі господар». Можливо, акція була спровокована спецслужбами. Звичайно, і у Лукашенка могли просто здати нерви.
Хоча кандидат від БНФ Костусєв говорив про те, що спроба штурму будинку уряду була проросійською провокацією, щоб зробити неможливим подальший діалог з ЄС.
Найцікавіше, що жорстоко побиті були саме кандидати, які активно намагалися заручитися підтримкою Росії: Некляева і Саннікова.
Можливо, після домовленостей у Москві Лукашенко відчув себе в безпеці і був упевнений, що Росія визнає вибори. Але президент Дмитро Медведєв до цих пір офіційно не зібрався привітати. Під питанням залишається і доля в'язнів. Їх Лукашенко може випустити за умови підвищення ціни європейської допомоги, наприклад до 4 млрд. євро.
24.12.2010 Jan Jagiello- Schönfelder, M.A.