ГО "Країна ліберальна"

«Свобода краща ніж несвобода» з цим твердженням погодиться більшість, але та сама більшість готова проміняти голодну свободу на ситість несвободи. І винуватити людей за це нема за що, не кожен є «героєм», якому миліша незалежність, свобода, ніж дешева ковбаса та соціальне забезпечення.

Але переконувати в необхідності такої самопожертви в ім’я свободи немає підстав. Свобода цього не просить, а навпаки – надає  можливість жити довго і в достатку. Про це свідчить опублікований нещодавно Індекс Економічної Свободи від Інституту Фрайзера (Канада), свобода, на прикладі найбільш економічно вільних (капіталістичних) держав – це добробут людей, вищі темпи економічного зростання, вищий рівень доходів найбідніших, майже на двадцятиліття більша тривалість життя, вищий рівень політичних прав та громадянських свобод.

Наріжні камені економічної свободи полягають у свободі вибору, добровільному обміні на вільному ринку, свободі конкуренції, безпеці та захищеності індивідів та їх приватної власності. Роль держави за таких умов полягає в захисті людей, їх свободи та законно надбаної власності.

Отже, свобода – це не тільки моральна, але й практична необхідність: для підприємця і робітника, вчителя і кухарки, для всіх, окрім бандитів і шахраїв, де б вони не існували – у  приватному або державному секторі – в  умовах економічної свободи їм нема місця.

У дослідженні Інституту Фрайзера використано сорок дві змінні, що використовуються для побудови зведеного рейтингу для вимірювання ступеня економічної свободи в п'яти основних сферах:

1.      Розмір уряду

Позначає не кількість міністрів та чиновників, хоча утримання великої кількості державних службовців ярмом лягає на платників податків, цей термін має більш широке значення, а саме наскільки далеко простягається державне втручання і складається з трьох факторів:

-          Розмір державних видатків, субсидій та трансферів. Коли державні видатки сягають більшості від загальних, особистий вибір замінюється на політичний. Так, коли уряди стягують податки з людей, вони зменшують свободу людей розпорядитися власними коштами на свій власний вибір.

-          Кількість державних підприємств, розмір державних інвестицій. Уряди і державні підприємства грають за правилами, які відрізняються від тих, за якими працюють приватні підприємства. Вони не залежать від вибору споживачів за свій дохід або за капітал інвесторів. Вони часто працюють на захищених ринках. Таким чином, економічна свобода зменшується, коли Фдержавні підприємства виробляють велику частку від загального обсягу виробництва.

-          Розмір податків. Країни з високими податками нівелюють плоди праці людей та знижують економічну свободу

Чим більша кількість вищезазначеного, тим менше залишається свободи робити особистий вибір та розпоряджатися власними грошима. Великий штат уряду, до того ж, як правило, корумпує державних службовців, що негативно позначається на економічних показниках країни.

2.      Правова система і права власності

Позначає здатність держави захищати людей та їх приватну власність.  Свобода обміну, наприклад, не має значення, якщо люди не мають гарантованих прав власності, у тому числі на результати своєї праці. Якщо у фізичних і юридичних осіб відсутня впевненість, що контракти будуть виконуватися, і результат виробничих зусиль захищений, їхній стимул брати участь у виробничій діяльності знижується. Країни з великими недоліками в цій сфері навряд чи будуть процвітати незалежно від того, як проводять свою політику в інших чотирьох галузях.

3.      Стабільні гроші

Високі і нестабільні темпи інфляції спотворюють відносні ціни, ведуть до змін основних умов довгострокових контрактів, і роблять практично неможливим для фізичних та юридичних осіб розумно планувати своє майбутнє. Стабільні гроші необхідні для захисту прав власності і, таким чином, економічної свободи. Коли уряди фінансують свої витрати шляхом емісії грошей, по суті, вони експропріюють власність і порушують економічні свободи своїх громадян. На додаток до даних щодо інфляції в країні і грошово-кредитної політики її уряду, важливо розглянути доступ до використання альтернативних, більш надійних, валют. Якщо банкіри можуть запропонувати використання рахунків в інших валютах або якщо громадяни можуть відкривати рахунки в закордонних банках, то доступ до стабільних грошей збільшується, і економічна свобода розширюється.

4.      Свобода міжнародної торгівлі

У сучасному світі високих технологій і низьких витрат на комунікацію і транспорт, свобода обміну, що виходить за межі національних кордонів, є ключовим елементом економічної свободи. Багато товарів і послуг сьогодні або виробляються за кордоном, або містять ресурси, що поставляються з-за кордону. Добровільний обмін є діяльністю, від якої виграють обидва партнери, і прагнення здобути забезпечує мотивацію для обміну. Тарифи і квоти – очевидні приклади перешкод, які обмежують міжнародну торгівлю. Відсутність конвертованості валюти та контроль над обмінним курсом також є перешкодою для неї. Обсяг торгівлі зменшується, якщо переміщення товарів через митний контроль є обтяжливим і трудомістким. Іноді ці затримки є результатом адміністративної неефективності, водночас як в інших випадках вони відображають дії корумпованих чиновників. В обох випадках економічна свобода зменшується. Для того, щоб отримати високий рейтинг в цій сфері, країна повинна мати низькі тарифи, легке оформлення та ефективне управління митницею, вільну конвертована валюту і лише невеликий контроль за переміщенням капіталу та людей.

5.      Регулювання

Правила, які обмежують вхід на ринок і перешкоджають свободі брати участь в добровільному обміні, ведуть до зниження економічної свободи. П'ята сфера дослідження фокусується на нормативних регулюваннях, які обмежують свободу кредитування, праці та товарних ринків.

-          Наявність свободи кредитування. Країни, які використовують приватну банківську систему, кредитують приватних осіб й утримуються від керування процентними ставками, отримують більш високі оцінки у цьому рейтингу.

-          Багато видів регулювання ринку праці зазіхають на економічну свободу працівників і роботодавців. Серед найбільш важливих є мінімальна заробітна плата, правила звільнення, втручання в добровільність укладання контрактів, призов до армії. Для того, щоб заробити високі оцінки у сфері ринку праці, країна повинна дозволяти ринковим силам визначати заробітну плату і встановлювати умови найму та звільнень, а також утримуватися від застосування призову.

-          Регулювання підприємницької діяльності зменшує економічну свободу. Для того, щоб бути високим в цій частині рейтингу, країни повинні віддати ринку функцію ціноутворення і утримуватися від діяльності, яка гальмує вступ і вихід з бізнесу, збільшує витрати на виробництво продукції. Країни також мають утримуватися від визначення "улюбленців", тобто, від використання своєї влади щодо сприяння фінансовому успіху та винагороди деяких підприємств за рахунок інших.

Важливо зазначити, що ці фактори є взаємозалежними і працюють разом, як колеса, двигун, коробка передач, карданний вал і трансмісія автомобіля. Так само, як ці взаємопов'язані частини забезпечують рухливість автомобіля, ці чинники ведуть до економічної свободи. Що важливіше для рухливості автомобіля: двигун, колеса, або передача? Якщо будь-яку з цих ключових частин зламати, автомобіль стане нерухомим. З інституційною якістю економіки може бути те ж саме. Якщо будь-яка з ключових частин відсутня, загальну ефективність підірвано.

Рейтинг Економічної Свободи

Перша десятка подана повністю, далі вибірково.

Як ми можемо спостерігати, розбіжності між різними факторами, що визначають економічну свободу, існують, але вони помірні. Дійсно велику розбіжність можна спостерігати на прикладі Фінляндії (9 місце) та інших північних країн Європи: Данії (16 місце), Швеції (30 місце), Норвегії (25 місце) - всі чотири країни в цілому входять до списку країн найбільш економічно вільних. Ця розбіжність існує між розміром уряду та правової системи, захисту прав власності.

На прикладі Фінляндії розбіжність між факторами розміру уряду – низьке 122 місце у світі та перше місце у світі у правовій системі і захисту права приватної власності дозволяє говорити про північноєвропейський унікальний випадок. Якщо в усіх інших країнах світу високі податки і державні видатки неодмінно супроводжуються зростанням корупції та зловживань, ці країни через сформовану політичну культуру можуть ефективно перерозподіляти гроші.
Втім, слід застерегти від намагання повторити цей шлях, адже окрім вищезазначених країн, таких прикладів у світі немає, й тому, можна говорити про «скандинавський феномен» як про виняток з правил. А правило полягає в тому, що стабільне економічне зростання і боротьба з корупцією можливі за рахунок скороченням податків і зборів, державних витрат та регулювання.

Чому нам потрібна економічна свобода?

Найкраще це можна проілюструвати такими графіками:

Графік № 1 дозволяє порівняти найбільш економічно вільні країни з економічно репресованими і зробити висновок, що найменш економічно вільні країни є так само найбіднішими, а найбільш економічні вільні – багатими та процвітаючими.

У графіку подана й Україна, яка належить до найменш економічно вільних країн, втім випереджає цю групу та наступну чверть?, але суттєво відстає від другої та найсуттєвіше -  від групи найбільш економічно вільних країн, що проілюстровано на графіку.

(Данні Інституту Фрайзера,Світового Банку, Держкомстату України)

Найбільш економічно вільні країни розвиваються майже в два рази швидше за найменш економічно вільних. За двадцятиріччя з 1990 року, в усередненому показнику, економіка України тільки падала. З 1990  по 1999 рік включно, це – суцільний спад, пік якого припав на 1994 р. Втім, і зростання з 1999 року по 2008 відбулося не за рахунок структурних ринкових реформ з лібералізації економіки, а за рахунок сприятливої зовнішньої кон’юнктури. Саме не проведення ринкових реформ не дозволяє з упевненістю прогнозувати високі темпи розвитку української економіки надалі.
 

(Дані Інституту Фрайзера та Світового Банку)

Частка доходів найбідніших 10 % не корелюється відносно того, чи є економіка вільноринковою, чи ні. Немає більшої «експлуатації» в країнах з вільною ринковою економікою порівняно з тими, де економіка є зарегульованою, а права власності не дотримуються. Що ж до України, то можемо спостерігати, що частка доходів найбідніших 10 % громадян України переважає таку саму частку в інших групах, але в абсолютних цифрах 2,75 % ВВП найбідніших 10 % найбільш економічно вільних країнах суттєво переважає 4,2 % ВВП, що мають українські найбідніші. Економічна нерівність може зростати, але реальне значення має добробут, який можливий при впровадженні принципів економічної свободи.

(Дані Інституту Фрайзера, Світового Банку, представництва ООН в Україні)

Рівень доходів найбідніших 10 % найбільш економічно вільних країнах набагато вищий за аналогічні 10 % найменш економічно вільних в річному доларовому вираженні. За повідомленням ООН, 15,2 % населення України живе за межею бідності. Прожитковий мінімум встановлений на вересень 2012 р. становить 1044 грн., що в перерахунку становить 1566 $ в рік і розташовує Україну між рівнем доходів найменш економічно вільних країн та наступною групою.

(Дані Інституту Фрайзера, Світового Банку, Держкомстату України)

Люди в економічно вільних країнах майже на 20 років живуть довше, ніж в економічно невільних, громадяни України не доживають 9 років.

(Дані Інституту Фрайзера, Freedom House)

Примітка: політичні права вимірюються за шкалою від 1 до 7, де
1 - найвищий рівень політичних прав, 7 - найнижчий.

Країни економічно вільні є так само країни з найвищим рівнем політичних прав та рівнем демократії. Україна, перебуваючи в групі країн найменш економічно вільних, продовжує сповзання до рівня політичних прав і рівня демократії цієї групи.

Примітка: громадянські свободи вимірюються за шкалою від 1 до 7, де
1 - найвищий рівень політичних прав, 7 - найнижчий.

Економічна свобода іде разом із громадянськими та особистими свободами.
Якщо Україна прагне добробуту для своїх громадян, високих рівнів економічного зростання, реальної боротьби з бідністю, підвищення тривалості життя, демократії та свобод для кожного, у філософію української держави мають бути покладені принципи свободи: скорочення податків і зборів, пільг та соціальних виплат, дотримання безпеки, свободи людини на особистий вибір, захист приватної власності, підтримка стабільності грошей, свобода міжнародної торгівлі та мінімізація державного втручання і регулювання в приватну сферу громадян та їх добровільну кооперацію.


Станіслав Зозуля