Нещодавно було опубліковано дослідження психологів, за яким до влади прийшли люди розсудливі, прагматиків. А опозицію їм складають люди емоційного образу думки, романтики. Не будучи психологом, звертав увагу на характер критики договору газ-флот. У цій критиці, справді, багато емоцій і невірних тверджень, самозалякувань і образних порівнянь. З іншого боку, як людина раціональна, упевнений, що саме з розсудливого, раціонального боку угоди не витримують критики. Хоча, і вказують на серйозні проблеми.
Одна з них полягає в тому, що Україні не під силу споживати стільки газу, скільки вона споживає. Якщо людина живе не по доходах, вона спочатку влізає в борги, потім продає майно. Жити не по доходах, не проводячи реформ, можуть тільки країни з надмірними ресурсами. Росія, Іран, Венесуела. Прагнення жити не по доходах вже не раз в українській історії приводило країну в сусідню сировинну Імперію. Безкоштовного нічого не буває.
Звернемося до цифр.
У передкризовий 2007г. Україна спожила 70млрд.м3 газу. З них 20 добула на своїй території, а 50 імпортувала.
Населення спожило 16.5млрд.м3, теплокоммуненерго (ТКЕ) 8.9 млрд.м3. ТКЕ поставляє тепло і гарячу воду і населенню, і бюджетній сфері, і приватним фірмам, що не мають своїх котлів. Складання вказаних цифр показує, що комунальні потреби не покриваються газом власної добичі.
7млрд.м3 витрачає сама газова галузь(на роботу компресорних станцій або через втрати газу в мережах).
34.2млод.м3 споживала промисловість. 9.5млрд.м3 – металургія, 8 – хімія, а ще 17 решта всіх галузей, які використовували газові печі. Цукрові і хлібні заводи, виробники цеглини і цементу. Тобто галузі, в основі своїй, що працюють на внутрішній ринок. Наприклад, частка газу в собівартості цукру в 2009г. досягла 25%, хоча в 2005г. лише 10%.
Вже в 2008г. в результаті кризи споживання газу зменшилося до 66млрд.м3, причому, основне скорочення відбулося за рахунок металургії і хімії, що спожили 6.4 і 7.3.млрд.м3, відповідно.
У 2009г. відбулося різке скорочення споживання газу промисловістю. Україна в цілому спожила 52млрд.м3, власні потрібні газівників і втрати зменшилися до 5.4млрд.м3, металурги зменшили споживання до 4.2, а хіміки до 4.7млрд.м3. В той же час, ЖКХ збільшило споживання. Населенню відпущене 16.8млрд.м3, ТКЕ – 9.3млрд.м3.. З наведених цифр видно, що металурги, хоч і поволі, але скорочують споживання газу, причому не тільки із-за кризи. Виводяться з роботи агрегати, що споживають газ, замінюють іншими видами палива, в т.ч. зворотними. Реконструкція йде з 2005г. і споживання газу зменшилося удвічі, що, звичайно, не відміняє необхідності змінити структуру виробництва, скоротити експорт заготівки, випускати продукцію високих переділів, з невисокою питомою вагою газу в собівартості.
Хімічна промисловість скоротила споживання газу за рахунок спаду виробництва. Робота наших хімічних заводів – це виділення з газу азоту, перетворення його на аміак і продукти переробки – азотні добрива. Велика частина аміаку і добрив експортується. Устаткування на заводах старе, ККД низьке. На жаль, за минулі роки змін на краще не відбулося. У нинішньому своєму вигляді заводи не здатні прибутково працювати при високій ціні газу. Так, для промисловості в 2009г. була встановлена ціна газу 246$/1000м3 і хімічні заводи встали.
Тільки після зменшення ціни до 205 $ вони запрацювали знову. Але ж Україна платила за газ 230$/1000м3. Що ж потрібне українським хімічним заводам, щоб працювати прибутково? Зменшити витрату газу і збільшити глибину переробки, виробляти полімери, які сьогодні Україна купує закордоном, в собівартості яких питома вага газу буде менша. Сьогодні тільки Горлівський Стирол проводить в невеликих кількостях полістирол.
Скільки потрібно часу і грошей для зміни технології хімічного заводу? Не менш 3-х років і пару мільярдів $. А заводів в Україні 6. Якщо власники заводів побачать, що інакше вже не буде, знайдуться і гроші, і час. Держава може допомогти. Зняти ПДВ і мита на ввезення устаткування. Здешевити газ за рахунок бюджету, кредитів на ці 3-5 років. Повинні бути мета і енергійні дії по її досягненню. Це незрівняні витрати з віддачею території до 2042г.
ЖКХ – самий нереформований сектор економіки, що залишився від СРСР. Витрата газу в ній росте хоч в кризу, хоч в підйом. Вартість газу, споживаного населенням, була встановлена в серпні 2008г. залежно від величини споживання (і за відсутності лічильників) в діапазоні від 400 до 1460гр. Це в рази менше, ніж вартість газу, що імпортується Україною. Декларується, що населенню поступає газ власної добичі. Проте, така велика різниця в ціні призводить до того, що здобич власного газу не росте вже багато років, зупинившись на цифрі 20млрд.м3, а здобувачам вигідно продати газ для комерційних потреб за ринковою ціною, що вони і роблять, не дивлячись ні на які заборони. Результат – відсутність стимулу розширювати здобич і корупція.
На ТКЕ газ приходить за ціною, в середньому 100$/1000м3. Це в 2.5раза менше, ніж Україна купувала в 2009г. і купуватиме після укладення нового договору. Централізоване теплопостачання приводить до величезних втрат. Кожної зими посеред сніжно-крижаного покриву видно смужки чистої землі, від яких йде пара. Це від тепломережі йде в атмосферу газ, виміняний на флот. У населення немає ні стимулу, ні можливостей економити тепло. Більш того, таких стимулів немає і у ТКЕ, що одержуює газ і збирає оплату за фіксованими тарифами. В результаті ростуть, витрата газу і дотації з держбюджету.
Тарифи слід підняти. Але нелогічно вимагати від населення оплачувати порушену теплоізоляцію труб і встановлену зверху норму споживання. Якщо у людини не вистачає грошей, він повинен мати можливість спожити менше. Централізоване опалювання не дає такої можливості. Або плати, скільки скажемо, або відключимо. В результаті, одержуючі по 4000-5000EUR німецькі бюргери економлять тепло і газ. А одержуючі 200 EUR наші – ні. Так хто ж бідніший?
В результаті ж політики Уряду 2009г. вийшла дивовижна картина. Населення і ТКЕ, металургія і хімія платили за газ менше, ніж Україна платила за нього Росії. Хто ж платив повну ціну? Виходить, тільки галузі, що працюють на внутрішній ринок. Але вони не могли покрити всю вартість. Розраховувався бюджет за рахунок боргів і ресурсів НБУ. Так економіка не може довго протягнути. Але вихід з цієї ситуації не може бути віддача території. Виходом можуть бути тільки реформи.
Підприємствам повинно бути невигідно продавати закордон напівфабрикат. Це питання економічної політики Уряду. Поки Уряди, навпаки, такий продаж стимулювали за рахунок здешевлення газу. Судячи з усього, нове продовжує стимулювати.
Чому ж Україні дають найвищу ціну на газ?
Говорять, що у України є труба, якою можна виторгувати дешевий газ. Може українські перемовники слабкі, або були куплені і погано торгувалися? Не хочу про них сказати нічого хорошого. Але Україна позбавляється всіх козирів на переговорах і не створює собі нових.
Щоб торгуватися, треба мати резервні джерела газу.
На жаль, Європа не виступила проти Газпрому єдиним фронтом, кожна країна домовляється сама. У кого є що запропонувати або протиставити, той має газ дешевше, кому нічого – дорожче.
Україна відмовилася від добичі газу на шельфі (Нафтогаз не може ні по грошах, ні по досвіду, а іноземні фірми один Уряд мурижив, іншій зовсім вигнав). Україна не будує термінал по прийому зрідженого газу. У потрібний момент попередній Премьер PR-рилась на цій темі, але будівництво навіть не заплановане.
Україна не почала робіт по добичі сланцевого газу.
Як тільки доходить до довготривалих проектів, власті блокують будь-який крок. Не тільки чужим, але і своїм. Так, директор Горлівського Стиролу депутат ВР від ПР пропонує за гроші підприємства будувати термінал по прийому зрідженого газу, тільки просить дозволів і узгоджень, і не може отримати. Таке враження, що обидва Уряди в принципі не сприймають ніяких проектів, які не гарантують їм особистий контроль над доходами причому, відразу після узгодження. Якщо дохід буде не швидкий, і немає гарантій, що саме йому дістанеться, такий проект влада реалізувати не дозволить навіть своїм бізнесменам.
У таких умовах Росія змогла позбавити Україну трубопровідного козиря, не злякавшись піти на істотні збитки від конфлікту зимою 2009г., витративши величезні гроші для просування «потоків». Справа не тільки у вартості проекту, але і пільгах і субсидіях країнам, залученим в проект. Деяким давали замовлення на труби, Фінляндії наприклад, дозволили вивозити з Росії необроблену деревину, що російськими законами заборонено. Пішли на серйозні втрати, тільки щоб позбавити Україну можливості козиряти трубою. А Україна, відмовившись виконувати домовленості з ЄС, не зробила нічого для протидії. Україні як би говорять – тепер ти не отримаєш нічого безкоштовно. Хочеш далі купувати дешево газ – йди до нас в Імперію. Це іспит для всіх. Хтось погоджується, хтось продовжує шукати безкоштовний сир, сподіваючись обійти мишоловку.
Кінчається все однаково. Якщо ПР прямо пропонує йти на російські умови, то БЮТ, за своєю звичкою, обіцяє залишити газ дешевим за рахунок розкуркулення олігархів. Цими обіцянками Тимошенко свого часу підвищила свій рейтинг і стала Прем'єром. Проте на своєму посту вона олігархів не кривдила, давши їм вже згадані знижки на газ, транспорт, електроенергію і інші державні послуги. Пішовши в опозицію, вона знову застосувала перевірений прийом.
Шаріковські настрої навіть просунутої публіки – це проблема України не менша, ніж газ.
Люди, що досягнули вісокого положення, вміють отримувати вигоду з будь-якого рішення влади. Але підхід, при якому публіка оцінює «Це вигідне Ахметову, Фірташу, Іванову, Петренко» помилковий. Більшість не володіє інформацією, кому що вигідно. З іншого боку, попередній Прем'єр переконала пів країни, що мета Уряду – зробити гидоту Фірташу за рахунок гірших умов імпорту газу для країни. Мета має бути зворотною – користь для України, а хто і як зможе цим скористатися, це справа його старанності. Якщо олігарх побудує газовий термінал, це вигідно країні. Це політика Уряду – дати олігархові дешеві ресурси чи можливість реалізації потрібних країні проектів. Поки всі дають ресурси, а не можливості для проектів, а має бути навпаки. Ми вже бачили, що власники металургійних заводів поволі, але скорочують залежність від газу.
А ось не реформована ЖКХ – збільшує. Метал і хімія – це половина валюти, що надходить до країни, від якої ніхто поки не збирається відмовлятися. Розпалювання в країні шаріковщини дозволяє певним політикам виграти вибори, але тільки заважає країні гідно розвиватися.
Треба жити по засобах, працювати на перспективу і цьому немає альтернативи. Все інше – це шлях в мишоловку. Саме з раціональної точки зору знижка за рахунок Севастополя – це шлях в напрямі, зворотному правильному.
І про флот.
Нам кажуть, що оренда – не продаж. Але в пострадянському бізнесі оренда на великий термін – форма тіньової, дешевої приватизації. Нам кажуть, ніби в Севастополі окрім військового флоту не може бути більше нічого. Що флот дає роботу городянам і турботу інфраструктурі. Але ж Севастополь – єдине місце в Україні, в якому можливий глибоководний торговий порт. До цих пір судна з великим осіданням перевантажуються на баржі в румунській Констанці, звідки вантаж йде в український порт. Фірма Аеліта, яку пов'язують з Р.Ахметовым, давно намагається побудувати в Севастополі термінали для прийому судів з глибоким осіданням, із зерном і вугіллям. Їй протистоять місцеві російські патріоти з ПСПУ, борці з не своїми олігархами з БЮТ і російський флот, з яким важко поділити фарватер. Але ж з відходом ЧФ РФ можна будувати більше таких причалів.
Це примусить провести до Севастополя нормальну залізницю з материкової України. Це пов'яже Севастополь з внутрішнім ринком, з народногосподарським комплексом країни, дасть імпульс економічному зростанню. Дохід працівника порту буде прямо пов'язаний з доходом українського селянина, що виростив те зерно. Сьогодні він пов'язаний із станом російського бюджету і його витратами на флот.
Виправдання, типу, коли не вистачає гроші, пускають квартирантів, якраз і показують збитковість угод. По-перше, квартирантів не пускають на 25 років, ніхто не знає, які проблеми будуть через 2-3 роки, чи не знадобиться житлоплоща самим. По-друге, нормальні люди, коли не вистачає грошей, прагнуть знайти шляхи їх заробити, а здача квартири – тимчасове рішення. Якщо дивитися на здачу земель в оренду як на бізнес, давайте порівняємо вигоди від оренди ЧФ РФ і засоби, які міг би дати навіть російський бізнес, якби йому здати ті ж землі Севастополя в оренду під порти і готелі. Тільки на цій різниці можна було б профінансувати газ хімікам на час реконструкції їх виробництва.
З якої прагматичної точки зору ні подивитися, угоди, м'яко кажучи, збиткові. Звичайно, нам потрібний час для реформ. Але ж поки ніяких реформ не видно. Вони навіть не намічені. Можливості для приватного бізнесу розвиватися не створені, законодавчих актів немає і в проекті. Якщо є бажання реформ, гроші можна і позичити. Їх може знайти приватний бізнес, отримати від міжнародних організацій. Їх не дадуть на прокорм, але дадуть на реформи.
Яким прагматизмом можна виправдати оренду 2042, навіть якщо потрібні 3-5 років на підготовку? Продовжили б оренду (разом із знижкою на газ) на 5 років, тим паче, що договір це дозволяв, можна було б повірити, що це «передих для реформ». Але ж договір стосується Урядів, які будуть вибрані в 2020-30гг. А гроші країна з’їсть сьогодні. З якого боку це раціонально?
Кажуть, що критикуючи угоди нічого не пропонують. Але всі викладені тут пропозиції давно і добре відомі. Відновити роботи на шельфі можна вже цього літа. Виділити місце для терміналів зрідженого газу зі всією дозвільною документацією, провести тендер можна за 2-3 місяці. І так по всіх згаданих заходах. Влада ж просто не думає в цьому напрямі. Всі думки, як би де чим поживитися, віддавши що-небудь непотрібне.
Обидва Уряд не піклувалися про довготривалі проекти, не проводили реформ. Але обидва грали на бажанні населення споживати незароблене. Коли Литва проголосила незалежність, Росія їй підвищила ціну на газ, яку країна не могла осилити. Люди мерзнули взимку, але витримали. А далі пристосувалися і давно забули про проблеми з газом. Щоб бути незалежним треба за себе платити. Споживати те, що тобі по кишені. Щоб споживати більше, краще, креативніше працювати. У пристойному суспільстві інших норм поведінки немає.
Раціональні доводи наводив В.Рапопор