В жодній розвинутій країні світу немає такого явища, як пільги. Їх майже не залишилось в країнах, що утворилися після розраду СРСР. Тільки в Україні ще залишився цей рудимент «розвинутого соціалізму».
Чому?
Пільги – це феодальний спосіб доступу до благ.
Коли у феодального господаря не було грошей, він давав пільги. Демократія та ринкова економіка передбачають рівність всіх людей в своїх правах та обов'язках.. Матеріальна допомога бідним чи тим, що мають заслуги перед громадою не має до пільг жодного відношення. Бо отримувач допомоги платить за себе сам і одержує на це гроші безпосередньо від громади. Пільговик не отримує грошей, а має право не платити.
Які пільги найбільш поширені в Україні?
Безоплатний проїзд на транспорті (міському, міжміському, міжобласному), оплата комунальних послуг, санаторно-курортного лікування, зубопротезування, 100% виплата допомоги по непрацездатності, пільги по відпускам та т.ін.
Пільги спотворюють ринкові відносини.
Їх надає перевізник, лікар, комунальник. Держава теоретично відшкодовує. Але немає обліку, хто кому і на яку суму надав пільг. Відшкодування відбувається за нормативами. Більше отримує не той, хто більше надав послуг, а хто здатен від держави це відшкодування отримати.
Феодальні відносини виникають між владою та бізнесом – ти обслуговуй пільговиків, а я тобі дам гарний маршрут, сертифікат та т.ін Не будеш обслуговувати – не отримаєш!
Цілі села залишаються без транспортного сполучення, послуг та товарів. Бо там живуть майже самі пільговики. Мало хто захоче обслуговувати такі населені пункти. А якщо б ці люди отримували адресні гроші та платили б в транспорті? Мабуть, автобуси б ходили і шляхи ремонтувались.
Пільги спотворюють місцеве самоврядування.
Бо держава надає відшкодування не перевозникам та комунальникам, а регіонам, містам. Також за нормативами. Скільки в регіоні пільговиків, скільки належить на 1м2 тролейбусу та т.ін. Більше отримують ті регіони та міста, які можуть отримати. В результаті кращий мер – той, що вміє отримати бюджетне відшкодування, а не той, хто краще впорається з міським господарством. Бо інакше місто збанкрутує.
Пільги достаються не бідним, а активним та тим, що ближче до розподільника.
Найбільше пільг в країні мають народні депутати. Тільки вони можуть, наприклад, безкоштовно їздити по всій країні круглий рік всіма видами транспорту. з повітряним включно. Чимало пільг мають держслужбовці, судді, прокурори, міліціонери. Серед інших пільговиків також чимало не бідних людей.
Але, найгірше те, що більшість не знає, які пільги їм належать, або не можуть ними скористатись. Наприклад, на одержання безпроцентної позики на індивідуальне житлове будівництво мають право чорнобильці, інваліди та учасники війни, судді. міліціонери та т.ін. Скільки простих інвалідів та чорнобильців реально отримали такі позики?
Пільги на транспорт не актуальні для тих, хто не може вийти з дому, чи живе у місцевості без транспорту. З іншого боку чиновник та його близькі точно знають, які пільги їм належать і завжди можуть ними скористатись.
Коли виникли пільги:
Пільги в СРСР розквітли за часів «застою». Влада відверто працювала на себе, в «світлі цілі» вже не вірили і ті, хто їх проголошував. Але ж для авторитарної влади потрібна велика мета та великі вороги. Інакше не зрозуміло, чому ці люди мають бути при владі, монополізувати права та ресурси та тримати весь інший народ в злиднях.
Для соціальної стійкості режиму були введені пільги. Їх отримували ветерани ВОВ, працівники ВПК, чиновники. Фактично їх мали «тіньовими», працівники торгівлі, збуту – ті, хто мав безпосередній доступ до товару. Тобто зовсім не найбідніші. Не випадково до сьогодні найбільший сум за СРСР висловлюють ветерани війни (яких вже небагато залишилось), державні службовці та працівники ВПК радянських часів. Навіть засуджуючи владу КПРС та окремих керівників того часу, вони жалкують за СРСР, який в їх спогадах відрізняється від тієї країни, в якій жили інші.
Пільги – механізм захисту влади. Але дуже затратний.
Навіть СРСР не вистачило нафтодоларів. В України нафтодоларів немає. У влади не вистачає ресурсів і щоб самим розпоряджатись в своє задоволення, та ще й щоб на мільони пільговиків вистачило. Тим не менше з перших днів українська номенклатура стала відтворювати радянську систему пільг. На сьогодні їх мають десятки категорій громадян. Афганці і чорнобильці, діти війни і жертви нацистських переслідувань, політичних репресій, чиновники та правоохоронці, пожежники, народні депутати та члени ЦВК, бібліотечні та музейні працівники та багато інших. Пільги заміняють гроші для бюджетників. Пільги заміняють перспективи самостійного життя для всіх. Отримувач пільг не чипає владу.
Саме тому жодна українська влада не може відмінити пільги.
Бо для відміни пільг треба:
- відмінити їх для самої влади, започаткувати відповідальність, суспільний контроль та соціальні ліфти;
- дати доступ для ресурсів всім охочим їх використовувати, тобто зменшити перерозподіл суспільного продукту через державу, зняти адміністративні бар'єри для активного працездатного населення;
- навести лад з тими, хто потребує допомоги по об'єктивним причинам не може прогодувати себе, родину, дітей, адресно допомагати їм, а також тим, хто має заслуги перед громадою.
Для цього потрібна інша влада.
Кожний український керівник починав з намагань прибрати пільги В результаті весь час пільги тільки збільшувались (мова про відміну пільг, а не про беззаконний перевід їх на ручне керування, яке здійснив уряд Азарова).
Теперішній Президент – не виключення.
Але й опозиція проти відміни пільг. Бо боротьба проти їх відміни – спосіб перебрати на себе прихильність людей, що живуть трафаретами минулого. Для кого пільги – «піклування влади про людей».
Часто густо й громадськість підтримує такі забобони. Існує переконання, що перебудувати владу. зробити її відкритою для суспільства, не корупційною можна зберігши пільги. Але це – хибна думка. Реформа влади та відміна пільг – це має бути паралельним процесом. Пільги потрібні для існуючої неефективної, замкнутої на себе влади. І вони відтворюють таку владу.
Пільги занадто затратні для економіки, вони роблять біднішими кожного.
Продовження пільг – шлях для руйнування. Скасування пільг – частина шляху до демократії, відкритої влади та суспільства.
Тому справді опозиційні партії та рухи мали б не підвищувати рейтинг на захисті пільг, а вимагати їх скасування як частину потрібних країні реформ.
Пільги вивчав В.Рапопорт
Опубліковано у Газеті "Главное"